Чомусь знову актуалізувалася тема стукачів-кадеб’ятників. Для одного Бурсака всі, хто не «сидів» — стукачі. Про це він періодично нагадує на своїй (і не тільки) сторінці в соціальній мережі.
А напередодні оце на цю тему два радіоканали («Культура» та «Перший національний») організували полілог журналістки Юлії Чаплинської з відомим адвокатом (прізвище не запам’ятав) та недавнім нашим студентом, літературознавцем Олексієм Сінченком.
Про деяких стукачів говорили завуальовано (мовляв, дехто з них по 30-40 років директорує в академічних інститутах, декотрий академік їздив до Мордовії, аби вмовити на покаяння дисидента Євгена Сверстюка і т. д.)
Неприховано картали Медведчука, від якого Василь Стус відмовився на своєму суді як адвоката, бо він, за його словами, був не адвокатом, а фактично «другим прокурором».
Дісталося трохи Дмитрові Павличку, який нині позиціонує себе ледве чи не першим українцем на всю Україну, а от у 50-60-х роках співпрацював з «органами».
Послідовно розвінчує стукачів (переважно на прізвище з закінченням –ський чи -цький) земляк (із майже рідних мені Лубен), журналіст і письменник Олександр Сопронюк.
Його розвінчування в постах ФБ оперті завжди на документ, але воно все одно чомусь до кінця не розвінчується. Бо так і не відбулося в нас законодавчої люстрації. Як у всіх колишніх країнах соцтабору чи в прибалтійських республіках.
Не відбулося, бо в нашій Раді (аж до останнього скликання) та на інших державних посадах сиділо, як мінімум, половина колишніх кадеб’ятників. Хіба вони дадуться люструвати себе?
Питання, як кажуть, риторичне.
Є сподіванка, що нова влада доведе цю справу до логічного кінця… Дай, Боже, нашому теляті….
Михайло Наєнко
