Культура

Живою ниткою до знань

53 тому з букетом маминих жоржин і ранцем за плечима вибіг з хати на споришеву стежку до Грибівської початкової школи, в теплі обійми великої і доброї Дори Федорівни Булко.

Нема вже тієї школи, давно зоріє з Вічності Перша моя Вчителька…

Лишилася стежка, обніжки якої невблаганно сточує час. Але вперто лягає до ніг стрімчаком і затято не хоче губитися в хащачинні Всесвіту.

Приндиться серце, вже роса не під обчасами — на спині, наливаються лінню ступа, а нехіттю очі…

Іду.
Де ще підтюптцем, де чалапаю, де промацую оповиту туманом свою персональну земну твердь.

Іду.
Поки стежки, поки стежини, поки тасьми, поки живої нитки до Знань.

Валерій Ясиновський

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.