З подивом виявив, що київська міська влада спільно з підрозділами поліції налагодила масове експропріацію автомобілів з вимогою викупу, прикриваючись боротьбою з порушенням правил паркування.
… Увечері привіз із магазина важкі торби з продуктами, поставив авто навпроти під’їзду по вулиці Городецького (виїзд нікому не перекрив, заборонних знаків немає), дома порозкладав закупи по полицях, а коли вийшов надвір – машина зникла. Вулиця порожня, людей катма.
Перша думка – викрали…
Дістаю телефон, щоб подзвонити в поліцію, а паркувальник із сусідньої вулиці каже: машину забрав евакуатор…
Набрав 102.
«Так, ваш автомобіль евакуйовано», — повідомила дама поліцейським голосом.
«Так як же це… в умовах транспортного паралічу!? Там же ніяких заборонних знаків немає!. А якщо мені продукти завезти старим людям треба?»
«Шановний, — суворо провадить дама. – Це не ми… Це міська влада. Звернетеся на вулицю Володимирська, 15, кімната 5» (адреса підрозділу поліції в м. Києві).
Надалі цю фразу поліція повторювала чимало разів. Бо добре розуміє неприпустимість такої практики в умовах глобальної і національної катастрофи. Як і те, що це ніяка не боротьба з адмінпорушеннями, а звичайнісінький рекет. Адже більшість коштів, як з’ясувалося, ідуть не в бюджет, а комерційним структурам – в умовах різкого збіднення киян і, повторюся, транспортного паралічу, зумовленого не вірусом, а хаотичними й непродуманими рішеннями міської влади (всюди у світі громадський транспорт функціонує).
Все це трапилося в п’ятницю, а в суботу і неділю служба санкціонованого міською владою рекету, звісно, ж не працює. Прийшов у понеділок. Вистояв чергу з п’яти клієнтів. У кабінеті дві російськомовні пані ведуть бесіду.
Одна пані каже іншій:
«Даже не представляю, как бы добиралась на работу, якбы муж не возил».
«А як би ви зреагували, якби ваш автомобіль викрали з-під будинку, як оце в мене?»
«Это невозможно, бо мой муж ездит на полицейской машине с мигалками»…
Для сплати викупу виписали мені три рахунки. Штраф за не відомо що в розмірі близько 270 грн, близько 1350 за «послуги» евакуатора (на цьому наживається структура «Евакуатор сервіс») і ще близько 550 грн за чотири (!) дні тримання авто на комерційні стоянці.
Я сказав, що з усім погоджуюся, викуп готовий сплатити без зволікань, адже нині пересуватися по місту без автомобіля можливості немає. У банку сплатив кошти, забрав «остаточний папірець» у тому ж таки кабінеті №5 і поїхав аж у Дарницю – вул. Хоткевича, 20-Б – на стоянку забирати авто. Поліцейський на вході знову пояснив, що все це чинить міська влада, і поліція тут ні до чого.
Тож сплативши близько 2000 грн, я свій автомобіль забрав.
Додам, що в умовах звичного життя міста, коли вулиці заблоковано й абиде припарковані авто створюють серйозні проблеми для міста, — такі кроки були б виправдані. Але не в умовах надзвичайної ситуації – коли і владі, і рядовим громадянам слід об’єднуватися для подолання спільної біди. Якщо вже так хотілося навести лад на моїй майже порожній вулиці, то достатньо було б виписати штраф і прикріпити до лобового скла (хоча й для цього підстав не було).
Але ж мета, як уже зрозуміло, зовсім інша…
Володимир Ільченко
