Тривалий час українське було ресурсом сільгоспвиробництва. Питання ж соціального розвитку, екологічні, культурні, освітні відступали на другий план. За виробничими показниками забували про людину. Тепер маємо потужний аграрний сектор і водночас складну соціально-економічну ситуацію. А також непросту демографію – молодь просто виїздить у міста. Проте останнім часом все частіше з’являються повідомлення про ініціативи з розвитку сільських громад та кооперації невеликих фермерів. Говоримо із заступником міністра аграрної політики та продовольства України Оленою Ковальовою про нову політику сільського розвитку.
— Що нового пропонує політика сільського розвитку?
— Політика сільського розвитку відрізняється від попередніх практик, у першу чергу підходами. В центрі уваги — людина. Тобто, державна політика скеровується на максимальне задоволення потреб та прагнень мешканця сільської місцевості. Сільський розвиток – це доволі складний виклик і водночас – прагматичне завдання.
Саме в сільській місцевості невеликими товаровиробниками забезпечується виробництво значної кількості сільськогосподарської продукції. Це внесок у продовольчу безпеку країни. Це внесок у сімейні бюджети. Це внесок у розвиток власних громад.
Запровадження політики сільського розвитку в Україні відповідає європейським цінностям та європейській практиці.
Угода про Асоціацію з Європейським Союзом передбачає позиції щодо сільського розвитку. Окремі з них, наприклад, пов’язані з впровадженням інновацій, дорадництвом, сільським туризмом, розвитком органічного виробництва, на яке ми покладаємо великі надії і яке виправдовує себе як спосіб підтримки малого та середнього виробника. Є також наші зобов’язання з питань підтримки підприємницьких ініціатив малого та середнього виробника. Тому сільський розвиток – це беззаперечний пріоритет і вагома складова аграрної політики.
— Віднедавна питання сільського розвитку в Україні почали обговорюватися особливо активно. З чим це пов’язано?
— У першу чергу – із ускладненням ситуації в сільській місцевості, потребою у створенні нових робочих місць, вирішенні інфраструктурних питань. Одним із дієвих шляхів є політика сільського розвитку. Принципи, підходи, моделі такої політики поки що залишаються новацією для значної частини суспільства, тому процес публічного обговорення питань сільського розвитку є просто необхідним.
Є ще декілька вагомих причин для актуалізації процесу. Малий та середній виробник став пріоритетом державної політики. І не лише аграрної, але й загальнодержавної економічної. Так, нещодавно була ухвалена Стратегія розвитку малого та середнього підприємництва. Зараз формується план її імплементації. Для нас дуже важливо, щоб мале та середнє сільське підприємництво віднайшло місце у цьому документі.
Важливим є те, що серед зобов’язань в рамках Угоди про Асоціацію з ЄС чимало таких, що впливають на соціально-економічний розвиток сільських громад. Ми вивчаємо найуспішніші практики сільського розвитку різних країн світу, державної підтримки малого виробника, кооперації, просування традиційної продукції та продукції локального виробництва, агрорекреації, інформаційно-просвітницької роботи тощо.
Сільські громади усвідомили, що без ініціативи знизу досягти успіху буде проблематично. На сільські громади, на місцеві органи влади зараз покладається велика відповідальність за майбутнє територій та людей, які там мешкають. Тому, розуміючи важливість синергії, ми тісно співпрацюємо з усіма зацікавленими сторонами, урядовими структурами, залучаємо громадськість, виробників, голів сільських та селищних рад, широке коло експертів.
— Як політика сільського розвитку кореспондується з процесом децентралізації влади?
— Це два взаємопов’язаних процеси. Сьогодні в Україні близько 400 об’єднаних територіальних громад. З одного боку, децентралізація – це адміністративно-територіальний процес. З іншого – в центрі кожного процесу стоїть людина. Якщо ми хочемо досягти успіху, то маємо активізувати ініціативність територіальних громад. Одним із інструментів сільського розвитку, який добре себе зарекомендував в нових країнах ЄС, є підхід LEADER. Наразі ми плануємо його вивчення та можливу адаптацію до реалій України. Цей підхід базується на пошуку ініціативних людей, які можуть стати лідерами в розвитку своїх громад.
— Наскільки важливим є людський фактор у практиці сільського розвитку?
— Є цікавий приклад, як одна людина може відродити ціле село. На одному з регіональних семінарів ми мали нагоду познайомитись з Олександром Паларієвим. Понад 10 років тому його родина розпочала свою сільськогосподарську справу з вівчарства на Одещині. Бізнес виявився успішним, і невдовзі з’явилася переробка продукції – м’ясні вироби, хутряні. Згодом Олександр розбив виноградники. Потім з’явився ботанічний сад, пізніше – готель з конференц-залом.
А невдовзі створив парк з пам’ятниками попередньої епохи. Але цього було замало – побудував найвищу в світі статую чабана, запросив для реєстрації рекорду представників Книги рекордів Гіннеса. Сьогодні ж пан Олександр працює над втіленням ідеї, щоб на власних потужностях випробовувати новітні сільськогосподарські технології та інновації разом з українською наукою. За його прикладом уже організовано 4 агрорекреаційних кластери. Всі вони мають власну ідею, і головне – мають лідера.
національний прес-клуб з аграрних та земельних питань
