Нині склалась така собі перечікувальна атмосфера – залягти на дно та дивитись шо буде далі. Форма «після свят» в умовах епідемії коронавірусу. Люди буквальному паузують свої справи і кажуть: давайте вже після карантину.
Але мене лякає зовсім інше.
Якщо врахувати світову статистику жертв – то це, здебільшого, літні люди. І чим поважніші віком – тим сильніше вірус лупить по їх слабких імунітетах. Тобто одним із факторів такої кількості жертв в Італії є якраз величезна кількість літніх людей, які себе прекрасно почували дотепер завдяки клімату, економіці, рівню медицини та екології.
Власне, ті, про яких з гордістю розповідали наші заробітчанки: вони у свої сімдесят, вісімдесят чи дев’яносто ще абсолютно активні і бадьорі. У нас, в Україні середня тривалість життя набагато нижча і кількість літніх людей в рази менша. Більшість вісімдесятирічних українців не бояться коронавірусу. Бо вже померли.
Але в Україні є одна дуже слабка і немічна «бабця», яка періодично падає на тротуарах і її часто попід руки водять. Це наша економіка.
Вона часто дотаційна і на «пенсії». Короткозорість, артрит, зігнута в три погибелі, відвисла щелепа, тремор у руках – це все про українську економіку. Будь-яка херня, бійка сусідів чи дужий вітер збивають нашу «бабцю» з ніг. А тепер ось її атакує коронавірус. І це просто капець як страшно.
Я скажу, напевно, цинічну річ, але, нагадаю, що йдеться про економіку. Економіка Італії цілком можливо навіть покращиться після всього, бо вірус викосить категорію громадян, які для економіки вже є тягарем, вони лише отримують великі пенсії. До того ж це економіка Євросоюзу, вони в обоймі.
А економіка України три тижні у неоплачуваній відпустці. Нашу «бабцю» замкнули вдома саму. І я, бляха, дуже переживаю за те, як вона там буде, коли за три або більше тижнів її випустять з ізоляції і чи зостанеться вона живою взагалі? І навіть наші заробітчани, економічний вплив яких в Західній Україні складно переоцінити – нічим не допоможуть, бо вірус зараз буквально убиває їхні робочі місця в Європі.
Ми усі нині дуже нагадуємо наших дітей, які матюкаються і копають по хаті зошити з плачем «чого я маю робити стільки уроків, якщо я на карантині??!!» Бо для них це щось на кшталт канікул.
І якщо нам також — карантин як канікули, а не вимушена праця в домашніх умова, то економічну програму наздогнати потім буде дуже важко.
Володимир Гевко
