Купівля-продаж землі — це вже неминуча завтрашня реалія. Але ж вони йдуть далі: варять воду, аби допустити на наш земельний торжок іноземців.
Ще й дозволити їм прихапати в одні загребущі руки… до 200 тисяч гектарів ураїнської ріллі.
Не класифікуватиму цей світом не бачений рецидив шизоїдної щедрості, який щонайменше треба б лікувати у жорстко ізольованому психо-неврологічному диспансері.
Я про інше.
Про ту колись гучну партію захисників села, що так рано почала і так мало утяла.
Почала як голінна сила добрих господарів, з чиїх рук врожається нива, розвивається сільська господарка, на яких іще тримається чи втримується українське село.
А стала довгим шлейфом курдупеля-діляги, на всі ноги майстра. Це ж він водевільно потрясав пухкими кулачами на рясних передвиборчих білбордах: «Не дамо продати землю!»
І що?
Прокотився покотольом повз Раду та й здувся… Тихо склався складометром. Усією партією. Від Мишка — мишей пів мішка.
Валерій Ясиновський
