Політика

А мені шкода вірменів…

Знаю — хто і що окупував. І знаю, що Вірменія, йдучи у фарватері російської політики, не визнає Крим українським. Навіть знаю як ставляться до вірмен на Кавказі сусідні народи і з яким близькосхідним всюдисущим народом їх порівнюють… Але мені шкода вірменів.

Бо це народ, який пережив геноцид, пропорційно (прости, Господи, за такі вимірювання!) страшніший за голодомор українців і голокост євреїв — півтора мільйона вірмен у 1915 році були вирізані турками. Фізично вирізані. Ще мільйон розпорошився у діаспорі. Для не дуже великого народу це величезна втрата. І треба віддати вірменам належне — за три роки вони вбили всіх організаторів геноциду, а це 80 турків!

Світ частково визнав геноцид вірмен — особливо Франція. Із ближніх нам країн визнали Литва і Словаччина. Україна не визнала, щоб не псувати стосунки з Туреччиною і Азербайджаном. До речі, визнання геноциду вірмен є умовою вступу Туреччини до ЄС — тому її і не приймають…

Шкода вірмен, бо їх, затиснутих між недружніми народами, знову кинула Росія.

І пригадую з Івана Драча, який писав своєму другу Паруйру Севаку: «Старіємо, Паруйр, старіємо…» Зрештою, вірмени — християни, хоч і зупинилися на Четвертому вселенському соборі…

Василь Чепурний

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.