Суспільство

Колись я стану таким, як вони

Колись я стану таким, як вони. Навчусь казати «ні» з бетонним виразом обличчя, пильнувати свої кордони і широким кроком переступати через калюжі. Я не переживатиму через дрібниці, не стану себе накручувати у нестабільних ситуаціях і нервуватись через неважливе. Мої мешти завжди будуть ідеального блиску, шнурівки потрібної довжини, джинси — без складок і не витиснуті на колінах, волосся завжди лягатиме у потрібному напрямку, навіть під шапкою.

Парасолю я братиму виключно у дощові дні, передбачені якимось шостим вовчим чуттям. Мої навушники будуть завжди акуратно намотані на плеєр, а ключі завжди з першого разу намацуватимуться рукою в кишені сумки.

Мені ніколи не збігатиме кава і не пригоратиме гречка, без жодного поспіху я виходитиму з дому вранці і без жодного сумніву про невимкнуті праски і газові плити.

Я не матиму особистих жалів та гіркоти, тому на кавово-чайних рандеву буду тим, хто з усмішечкою сидить навпроти, підбадьорливо сьорбаючи лате і казатиму, що все буде добре.

Колись я стану таким як вони, але було би незле, щоб і вони іноді ставали мною. Хоч інколи.

Володимир Гевко

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.