Ендшпіль – заключна частина шахової партії. Її грають в кінці, коли минули всі гострі випади дебютів і несподівані ходи посеред гри, мітельшпілю. Ендшпіль — найменш видовищний і часто відверто нудний, бо це вже догравання неминучого і очевидного, але без нього шахова партія неможлива.
Серед людей просто безліч спраглих починати. Робити перші ходи, перерізати стрічки. Давати короткі урочисті брифінги і коментарі журналістам. Обіцяти імітувати бурхливу діяльність. Освоювати перші виділені транші і заливати фундамент. Сьорбати шампанське на урочистих відкриттях. І потім, сука, тихенько з*обувати. Вставати, виходити, ніби то в туалет, і непомітно зникати за спинами глядачів.
Скільки громадських ініціатив було почато за останні роки! Скільки проєктів заявлено! Скільки надруковано глянцевих буклетів і розставлено на засерверованих столах «моршинської» у конференц-залах!
Найпопулярнішими є сеанси одночасної гри одразу у кількох проєктах, де основне — зробити перші ходи на кожній дошці, замельдуватись перед глядачами, шо ти — офігєнний гросмейстер. Чи гросмейстерка.
В житті насправді ж нереально важливо догравати початі партії до кінця, хоч про те люди часто забувають. Лишають напризволяще свої фігури посеред гри, котра затягується або втрачає гостроту. Всі хочуть слави першовідкривачів і ніхто не хоче догравати почате до фіналу.
Чесно кажучи, мені вже не хочеться бачити поруч себе дебютантів, хочеться тусити лише з людьми ендшпілю. Тими стоїчними людьми, хто вміє догравати партії, хто встає і дякує за гру.
Володимир Гевко
