За результатами голосування на виборах Президента України в останній день березня до вирішального туру виборів потрапляє чинний Президент України Петро Порошенко і шоумен та комік Володимир Зеленський.
Задум ворогів української державності остаточно окреслився: дискредитувати в очах світової громадськості Україну, показавши, що ми ставимося до вибору Глави держави як до клоунади. Цим ніби «цементуються» постійні аргументи кремлівського керівництва, що Україна – недодержава, а український народ – недонарод, не здатний дати собі ради.
Натомість, протиснувши на Банкову «кіношного» Голобородька, кремлівський агресор мріє насіяти хаосу, щоб остаточно розікрасти наше загальнонаціональне майно і зашморгнути Україну в нову-стару імперську удавку.
Схоже, історія таки повторюється. Сто років тому група терористів на чолі з Лєніним, скориставшись демократичним устроєм, який постав у Росії після повалення царизму, захопила владу. Щоб її зберегти і поширити на всю імперію, потрібен був чималий людський ресурс. І вони його знайшли – на суспільному дні, сповна скориставшись потягом отих «низів» до грабіжництва і руйнацтва.
Більше того, більшовики-лєнінці знайшли для цього неприкритого бандитизму теоретичне обґрунтування: лжевчення Маркса про «експропріацію експропріаторів», що по-російськи перетворилося на «грабь награблєнноє». Пролили ріки крові, перш ніж вирвали абсолютистську владу на шостій частині планетарної суші.
Сьогодні подекуди спостерігаємо аналогію з тим періодом. Група авантюристів висуває в президенти людину геть для цього не придатну. Висуває, врешті, просто фантома. Але де знайти йому його виборця?
Виявляється, і це у наших палестинах не велика проблема. Є ж чимало апатичних, безініціативних, зокрема й серед молоді, що не поспішає ані працювати в Україні, ані їхати на заробітки за кордон. Натомість надійно освоїла життєвий простір між кухонним столом, диваном і «компом», айфоном, планшетом, у крайному разі – телевізором.
Щось не пригадаю, щоб після 1 грудня 1991 року українську молодь чи то в школах, чи з екранів телевізорів системно навчали, що наша Незалежність – то велика відповідальність і ще більша праця. Про це мало хто говорив. Минали роки, і мільйонна диванна армія цілком працездатних українців виробила для себе чітке привило життя: чекати від держави великої милостині, манни небесної. І то не пасивно, не терпляче, а вимогливо – «дай!» і край.
У цього диванного електорату навіть виробився стандарт претензій: «А що мені дав цей Ющенко (2004-2010 рр.)?», «А що мені дав цей Порох (2014-2019 рр.)?».
Антидержавне, антиукраїнське спрямування багатьох провідних телеканалів утворило річище для інформаційних потоків, що підмивали державу. Своїми телепроектами, шкідливими програмами нав’язували думку, що трудитись не обов’язково (для цього досить «лохів»), що достатньо осідлати авантюру, піймати удачу, фортуну, виграш. От і тепер: достатньо обрати Президентом «Голобородька» і все буде як в кіно. «Всьо будєт зашибісь!», як стверджує білборд Зеленського.
І оцей блюзнірський проект завершується.
Небезпека очевидна. Так як палець об палець не вдарили б оті 13% літніх жіночок, які проголосували за Ю.Тимошенко, аби реалізувати її «Новий курс», точнісінько так не вдарять і прихильники В.Зеленського, щоб зреалізувати його «програму» «Всьо будєт зашибісь!».
Що з того вийде?
Прогнозовано матимемо нестабільність, а то й уже згадуваний хаос в усіх сферах народногосподарського комплексу. Олігархічні кола, що спонсорували виборчу компанію Зеленського, брутально «відбиваючи» офіровані кошти, розтягнуть до нитки наше національне майно (рештки: землю і корисні копалини).
Отоді й постане у повен зріст наша споконвічна «асвабадітєльніца» Росія і спробує «рєшіть украінскій вапрос».
Тож другий тур президентських виборів може стати фатальним для України. Так, нам нелегко дався демократичний устрій. Була студентська «Революція на граніті» 90-х, була Помаранчева революція. І Революція Гідності з численними жертвами – Героями Небесної Сотні. Це наша тяжка плата за суверенітет і демократію, зокрема й за можливість вільно обирати Президента.
І цим здобутком нині скористалися пройдисвіти та вороги: пропихають до другого туру президентських виборів людину, абсолютно не обізнану в державних справах, малоосвічену, ще й таку, що не сприймає все українське.
Через те у другому турі голосування можемо не тільки втратити здобутки наших революцій, а й саму державу.
Кожний співвітчизник має усвідомити: в бюлетені не просто прізвища. Там вибір: завершення нашої національної боротьби, розпочатої в листопаді 2013-го року, – розрив з російською імперією зла та вільний самостійний розвиток, або благословення «зашибісь» – убивчого реваншу проросійських сил.
Кузьма Матвіюк,
фермер, дисидент; м. Хмельницький
«ГРІНЧЕНКО-інформ»
