Есей Мілана Кундери під назвою «Трагедія Центральної Європи» — прекрасний текст, написаний у 1983 році. Письменник акцентує на тому, що вже у часи Угорського повстання 1956 року Європа для самих європейців не була цінністю духовною. І нинішні події в Україні підтвержують цей факт.
Путін зважився на страшну війну, тому, що бачив слабкість Європи, яка, щоправда, все ж змінюється. Можливо, Європа вкотре покаже свій потенціал і зможе в союзі з Україною протистояти Путіну, хоча дехто з політологів уважає, що союз між Україною і Великобританією найефективніший.
Як би не було, але цей есей і досі актуальний. Не варто звинувачувати Кундеру в русофільстві на тій підставі, що він уважав внутрішню слабкість Європи більшою загрозою, аніж Росія. Обидві ці загрози рівновеликі.
Можливо, нам варто також звернути увагу на внутрішню українську консолідацію, без якої протистояти Росії не вийде. Вкотре дивуєшся, як можна читати якийсь текст, зовсім не розуміючи його. Напр., у мене є теж зауваження до Кундери, зокрема сумнів викликає його твердження, що поняття слов’янства належить Росії. Ні, це поняття належить німцям, напр., Гердеру. І вся штука в тому, що чехи і словаки й ін. слов’янські неісторичні народи, українці також спешу усвідомили себе як слов’янську цілість — згадайте опис слов’ян Шафарика, він описав і український народ також, а вже потім до кожного з цих народів прийшло національне самоусвідомлення або модерна національна свідомість 19 ст.
Кирило-Мефодіївське братство також засновувалося на слов’янській ідеї. Такий шлях національного самоусвідомлення від цілості до окремішності властивий, мабуть, саме неісторичним націям. Інша справа, що згодом Росія використала цю ідею на власну користь — як нація історична й імперська, усе слов’янське почало ототожнюватися з Росією.
Однак мої сумніви внаслідок читання есею Кундери свідчать про те, що його есей і нині актуальний. Цей текст живе вже 40 років, не втрачаючи свого значення. Не кожний текст витримує таке випробування часом.
Роксана Харчук
