Отже, про журналістів. У мене в фейсбучних друзях багато представників цієї професії, але буквально кількох із них ці нотатки не стосуються, адже вони справжні профі й просто котики, я їх люблю. Я й сам певний час був причетним до цієї професії. На жаль.
Дискусії з приводу того, чому в нас так не люблять журналістів, точаться давно й безрезультатно, тобто із заздалегідь визначеним результатом – мовляв, це спеціально запускають кампанії, щоб придушити свободу слова.
Недорогенькі мої, ваші казочки про плюралізм залиште для виродків із червоними повітряними кульками. Коли ви запрошуєте на ефір Симоненка, це свідчить не про свободу слова, а про те, що ви сидите у вигрібній ямі.
Варто переформулювати запитання.
Чому розумні люди не люблять журналістів? Моя відповідь проста: тому що Порошенко брата вбив…
Так, це транслював один із найпопулярніших телеканалів, і це, зрештою, дуже серйозно вплинуло на перебіг виборів. Звісно, зручніше говорити, що Порох сам винен у поразці, бо про*рав усі полімери. Але в реальності люди в електричках перед президентськими перегонами обговорювали лише вбивство брата…
Чи була якась спільна заява від журналістської спільноти?
Може, була, а я все пропустив? Ваші колеги ретранслюють не просто кремлівську пропаганду, а відверті маразматичні фейки! Чи не привід висловитися? Де славнозвісна солідарність?
Журналісти в нас недоторканні, отже, безсмертні. Тому небезпеки в таких ігрищах не вбачають. Політики перетворюють такі поняття, як геноцид, наприклад, на меми, а журналісти подібним чином самі перетворилися на суцільний мем.
Одна «незалежна журналістка» строчить по 10 постів на день про шоколадних мародерів. Агов, прокинься, ти обі*ралася! Ти працювала головною редакторкою прорашкінського зливного бачка, це неможливо відмити, навіть назвавшись незалежною журналісткою. Особливо назвавшись.
Колись мої батьки купували «Газету по-киевски».
Непогана була газета, але купували її лише через колонки Леоніда Швеця. Справжній профі з неповторним стилем. Саме через це я додався до нього в друзі у Fb і кайфував майже від кожного допису.
Але з часом профі вивітрився.
На три-чотири колонки про нестерпного шоколадного баригу — ціла колонка. А які претензії? Всіх же критикує. Щоправда, чинного так критикує, що в кожному абзаці напрошується останнє речення приблизно таке: «А вообще Володька парень неплохой». До речі, цікаво, що маестро сам мене відфрендив, не знаю з якої причини. Але в цій ситуації він зіграв на випередження.
Вам не подобався Цеголко.
Надто вже мовчазний був, не комунікував із поважними людьми. Нічого, тепер вас змусять полюбити пані Мендель. І пана Дубінського. І пані Смаглюк-Василевську. Хто там іще з представників професії потрапив до парламенту?
Одна радість, що шановний антикорупціонер Лещенко не пройшов. У кого відбило пам’ять чи, може, хто занадто молодий, нагадаю, що цей писака займався атаками на Ющенка за часів його президентства, тобто було недорогеньким, коли це ще не було мейнстримом. Вам складно в це повірити, але іноді такі речі б’ють не лише по об’єкту атаки, але й по всій державі загалом. Хоча кому я говорю про державу…
Ви зробили нас разом. Дуже дякую, дуже дякую.
Микита Лунін
