Переглянув кілька телеефірів. Цікаво послухати політекспертів. Розумні люди! Аж… страшно. А розумній людині годиться, певне, і «смислотворити» розумними словами. Щоб «по-модньому».
Чи не в кожного другого мало не щохвилини – «історія» та «історія». «Історія з парламентськими виборами» — щойно почув. І це ж не про однойменну науку. «Історія» тут, скорше — подія, випадок, пригода.
Всюди суцільний тобі сторітеллінг (як ефективний метод донесення інформації). Як би там що не склалося — на тобі «історію». Для телеглядачів, радіослухачів, «френдстрічкообсерваторів», «месенджероюзерів». Тобто різними засобами для різної «авдиторії». Адресно, особисто, «по-дружньому». З усіма відповідними результатами й наслідками політмікротаргетингу і директ-маркетингу та інших інструментів медіашаманізму.
Складається враження, що поки хтось гордо перечитував Ортегу-і-Гассета, «стихію масс» було таки упокорено. «Масова людина» стає «елементарною», або елементарно прораховуваною. Історія розпадається на «історії».
«Історії» складають щось на кшталт нової міфології — з новими ритуалами. Їх учасник — модний, просунутий, креативний. «Вчоний». Має магічні гаджети, знає ритуали мереж, готовий «шаманити», долучатися до втілення нових і нових «політлайфхаків».
Водночас, медіями все ще ширяться поради на кшталт «як правильно перемотати онучі, коли сандалі тиснуть». На перші ролі вийшла нова «креативна страта». Тут — хто раніше «прокинувся», перший використав відповідні «форми, методи та прийоми» спілкування «з усіма й кожним окремо» — той і Абу-Касим, ну, котрий капцевласник.
Зазнала змін і реальність.
Спочатку на мисленнєвому рівні, потім — на віртуальному, в зараз — і на фізичному. Довкола вже — кимось для нас складена «історія». Час чіпляти портрет Діда Панаса і вивчати явлені нам наратеми — що б це не було.
Дмитро Мамчур
