Моя родина чекала його звільнення з російського полону. Точніше, з тюрми, де він перебував як політичний в’язень. Його запроторила за ґрати московитська влада за те, що в Криму він не визнав окупації. Вивісив у себе на будинку український прапор.
Звісно, він сів як терорист.
Ми рахували дні його ув’язнення і мріяли про визволення. 7 вересня 2019 року його за обміном привезли до Києва. А через рік тут, на рідній землі, не в полоні, а тут, у Києві, його по-звірячому побили. Зараз він в реанімації і лікарі нічого не обіцяють…
Він мав чітку яскраву українську позицію.
Скажи, мій народе, чому ти такий безхарактерний? Чому такий м’якотілий? Чому такий інфантильний? Чому всі можуть господарювати у твоїй хаті, на твоїй землі, а тобі наче й нічого…
Чому з тобою, мій народе, можна робити все, що заманеться?.. Чому ти такий толерантний до ворогів і різних покидьків, народе? Чому ти нарешті не відкриєш свого рота і не гаркнеш на усіляку шваль?
Чому не замахнешся кулаком і не гепнеш по столу: «В моїй хаті — мої правила». Чому, мій народе, ти не стаєш сильним? У цьому світі, мій народе, поважають лише сильних. Поважають лише тих, хто вміє гаркати, і перти буром.
А об таких слабких, як ти, мій народе, всі витирають ноги. А ще через те, що ти слабкий — розплачуються найкращі твої сини.
Володимир Балух.
Стан дуже важкий. Помолімося за нього. Щоб одужав.
Лариса Ніцой
Такий наш народ бо ми недружні, ми куском хліба побачимось, щоб не поділитись, нема відчуття насиченості всі хто біля “корита” завжди мало. Через голови і по трупах лізуть до влади, а добравшись не вміють нічого зробити. Наш народ не має своєї думки та позиції, хто кинув огризок, на того моляться, обирають, а потім знову плачуть, скаржаться, ридають і тихо ненавидять. Ось чому не було ніколи свого стержня і не буде, наглий народ не має стержня, так прикро!!