Я знаю це відчуття, коли ти перебуваєш під банею ВРУ, приймаєш закони, спілкуєшся з президентом і прем’єром, і в тебе виникає хибне відчуття вибраності і вседосяжності. Що казати, усі 400 народних обранців потайки мріють бути президентами. Без перебільшення – усі! Від якогось юрченка до медведчука і спікера парламенту.
Я знаю це відчуття, коли ти ходиш між чотирма сотнями «президентів» і складається враження, що ти не у парламенті, а в дурдомі.
І тут на згадку спадає анекдот з далекого дитинства, коли у дурці новий головний лікар ходить з оглядом – почергово із палати до палати – а там кожен хворий переконаний, що він – Наполеон. Сотні Наполеонів!
Головний лікар виходить у коридор, йому назустріч іде черговий санітар, і лікар, утираючи піт з лоба, запитує: і що, тут справді всі без винятку наполеони? А санітар відповідає: ні, дохторе, всі вони – звичайні хворі, а Наполеон тут один, і це – я!
Євген Рибчинський
