Після перегляду «четвертої серії Бігуса» і читання коментарів на цю тему, думаю про таке: якщо погодитися, що існує секта упоротих порохоботів, які вірять, що Порошенко святий, то має існувати і секта упоротих порохофобів, які вірять у те, що він суцільне зло та ще й брата вбив. Обидві групи антогоністів керуються вірою. Але ті, хто керується не вірою, а фактами, мають розібратися в ситуації.
Чи погано, що Медведчук бере участь у процесі? Однозначно. Цей персонаж діє не на користь України. Однак, в останній серії нам розповідають як у Медведчука нічого не вийшло. Спершу докладно про газ, а потім про електрику, яку Україна купувала у Росії. Змушена була купувати. Медведчук інтригував, про щось домовлявся, посилався на Порошенка. А потім виявилося, що все вийшло не так, як він хотів.
Щодо того згадується подібна розмова у першій серії, коли балачка ішла про призупинення якоїсь воєнної колони, чого домагався Медведчук і чого не сталося. Уже в 4 серії журналістка видає сакраментальну фразу: тут головне не результат, а процес. Ще раз: у Медведчука нічого не вийшло, але це все одно, на думку авторів розслідування, зрада, бо процес був. Це кажу не я. Це говорять автори розслідування.
Я би не погодився з такою постановкою питання. У процесі можуть відбуватися такі речі, які ні на яку голову не налазять. І якщо на тому акцентувати, то виглядає все як «зрада зрадная». Впливів кулуарних і публічних може бути безліч. Тому якраз важливий результат, а не процес. А результат полягав у тому, що вийшло не так, як хотів і пропонував Медедчук. Не вірите мені? Передивіться ще раз.
Історія з Рахманом виглядає потворно. Таке могло бути?! Цілком. Політики не нехтують з можливості попіаритися. Але знову ж таки в основі звинувачень лежать слова Медведчука, який неодноразово, як показують плівки, «облажався», тобто не домігся того, чого хотів. Тому приймати його слова як істину в останній інстанції я би не став. Хоча не виключаю, що все так і могло бути.
Одначе, крім свідчень самого Медведчука, нема переконливих фактів, які б свідчили про те, що це правда. Ну, і все ж таки не варто забувати: крім Рахмана, було обміняно три тисячі осіб. І процес обміну — то завжди нерви, ускладнення, скасування попередніх домовленостей. До речі, з приводу полонених, яких нібито не визволяв Медведчук, як стверджують автори розслідування. Можливо, він і справді нічим не допомагав. Але волинський журналіст Сергій Шаповал, який побував у полоні, задовго до оприлюднення цього розслідування, розповідав мені, що з полону його забрав… Медведчук з Шуфричем.
Ще раз. Погано, що така особа, як Медведчук, бере участь у цьому процесі. Але в цій війні дуже багато речей, які викликають запитання. Мабуть, як і на кожній війні. Але я би судив не за процесом, а за результатом. Результат: російські танки не стоять в Києві, міжнародна коаліція, яка зараз, схоже «здувається», діяла на користь Україні, у Газпрому Україна вигравала в судах тощо. Це результат.
І нагадаю ще раз, про що писав раніше. Коректно було б повідомити, що Медведчук увійшов до Мінська на вимогу фрау Меркель. Можете гуглити — це пройшло свого часу як новина. Думаю, що вона за нього просила не сама по собі, а на прохання його кума. Моє припущення: Україна була на стільки слабка на той час, що мусила виконувати всі забаганки західних партнерів. Я можу помилятися. Але сам факт лобіювання особи Медведчука ставить під сумнів тезу про те, що він був там мало не «шісткою» і ні на що не впливав, як це стверджується у розслідуванні. За «шісток» канцлери Німеччини не просять.
Юрій Луканов
