Був у справах за кордоном і зустрів свого старого товариша, вдалого менеджера і бізнесмена, мільйонера і навіть держслужбовця в минулому. Глибокий інтелектуал з чіпким розумом і незатьмареним баченням реалій.
Сіли випити каву, поговорити.
І завели «шарманку» про нову українську владу, про знайомих між них і незнайомих, про вектор зовнішньої політики і шанси старих політиків.
Слово за слово і він питає: а ти взагалі бачиш світло в кінці тунелю? В України є майбутнє? Віриш в Україну?
Звичайно, сидячи в благополучній Європі, весь наш безлад збоку виглядає абсолютно приреченим на глобальне і безповоротне фіаско. А надто ж, коли ти живеш там на гроші, зароблені в неблагополучній Україні. Не вкрадені, підкреслюю, а саме зароблені і задекларовані.
Взяв я паузу і потім кажу: друже, у світі плюс-мінус 200 країн, великих і малих. При цьому всього 4 центри впливу: США, Китай, РФ і ЄС. 10% країн живуть у відносному порядку, там більш-менш працюють закони і люди живуть, а не виживають. Решта — другий і третій світ.
Нашій Україні всього 28 років, ми вилізли зі с*аки під назвою СРСР голими і босими, у нас поруч агресивна і божевільна Росія, а внутрішні вороги в сотні разів багатші за патріотів…
І тим не менше, Україна живе, набиває гулі і йде вперед. Бо в українців є мета, хоч і далека, — бути частиною Європи. А коли ти чогось прагнеш, то за жодних обставин не стоїш на місці. І навіть те, що ти зараз, український мільйонер, перебуваєш в ЄС, а не як у 80-х стоїш у черзі за туалетним папером, це вже велике досягнення!
Тому попри війну і корупцію, шалену еміграцію і помилки влади, я переконаний, що в України є майбутнє.
Я був колись в Парагваї, де більшість території відхапали сусіди, і ти знаєш, у них не виникає питання, чи є майбутнє у їхньої, Богом забутої на нашу думку, країни. Бо поки є на планеті народ — буде і держава. Поки є українці — буде і Україна! Адже вона передусім у наших серцях, а вже потім за вікном та в телевізорі.
Отака моя шняга була товаришу у відповідь.
Євген Рибчинський
