У війну моя цьотка, бабцина двоюрідна сестра, Олена Івасів (вона трагічно загинула наприкінці 60-х, випадково втопилася в жрудлі, брала воду, послизнулася і впала у джерело), заховала у себе жидівську родину Рубінів.
Ті Рубіни жили в середній вулиці, де покинута хата Сякалюків, мали свій магазинчик. Моя мама малою бігала до старої Рубінки, приносила потайки курячі яйці і Рубінка давала їй цукерки, а увечері приходила до моєї бабці й віддавала яйці, примовлячи: «То дитина, ви її, сусідко, не сваріт».
Їх там, у моєї цьотки, переховувалося четверо: тато, мама, син і донька. І от якась «сука» галицька видала цьотку німцям. Ті прийшли до неї, зробили обшук, знайшли родину Рубінів і під хатою цьотки розстріляли. А потім їй сказали: «Якщо не хочеш, аби й тебе розстріляли, бери кожний труп на плечі й неси довкола подвір’я. Впадеш з трупом на плечах, — розстріляємо».
А вона маленька, щупла була. Цьотка чотири рази обходила подвір’я, а потім сама й поховала сім’ю. Після того зробилася трохи дивною, але в селі ніколи не знали, не цікавилися, а потім і забули, чого та Оленка кляне сусіда і все згадує якихось Рубінів.
Євген Баран
