Доки їхав у авітівці, слухав радіо з трансляцією Стєпанава під час години запитань до уряду у ВР. Бувають миті, коли я щиро радію, що більше не нардеп. Бо з моєю емоційністю витримати хамський словесний по*ос цього би*люка було б важко. Перебуваючи за кермом мусив навіть призупинитися, щоб від нервів не в’їхати у когось, а в залі стриматися було б дуже важко.
Мені в політичному житті доводилося стикатися з дуже різними людьми. І більшість з них виявлялися далеко не подарунками. Але циніки, зазвичай, старалися поводитися до приторності ввічливо, а хами найчастіше були доволі чесними й безхитрісними в своїх словах та діях. А тут такий гримучий мікс найогидніших рис, які можна зустріти в людської істоти та ще й зав’язаний на захмарний рівень клептократії.
Моє співчуття адекватним депутатам, які мусили це слухати й бачити і не мали змоги зацідити по тій дупі над шиєю.
«Слугам» Зеленського співчувати не треба. Вони всім задоволені, бо чудово розуміють, що якась частина купюр у їхніх конвертах припливає не тільки від «дружніх олігархів», які регулярно сплачують за пограбування країни, але й від оборудок Степанова.
З кожного, не забезпеченого своєчасною й належною медичною допомогою, за кожного померлого вони отримують свій доважок до зарплати…
Частині насєлєнія це досі дуже подобається, а більшості –«какая разніца»…
Тарас Чорновіл
