Що за дух стоятиме у новій ВР, не відаю, хоча здогадуюся. НАПЕВНЕ, не сподіваний. Очевидно, несподіваний. Але точно знаю, що там більше не смердітиме сопухою добкіних, пашинських, буслаєвих, бурбаків, литвинів, грановських, капліних, звягільських, розенблатів, поплавських, ківалових… Живагів, споживагів і наживагів.
Будуть заправили клоунади?
Звісно, будуть. Сам біс велів. Замінять нещасного «козака», землеїда і короволюба-«скотиняку», клінічно експансивну і ласу до лакомства журналістку та ще з копу таких: ці «святі місця» під благословенним куполом, ой, не скоро позбавляться первородного гріха білої-рудої клоунади.
Камо грядеші?
Всі роки Незалежності ми у перманентному стані припливів і відпливів. Мудрішаємо у майдановій родині, тверезіємо чадом палених покришок, поліруємо чакру од зомбоящика і неминуче, часто до наврочі чи й глупоти, «розслабляємося», коли беремо бюлетень і йдемо в кабінку, де нас марно чекає наше сумління.
І масово впиваємося полиновим похміллям, ще тільки-но ЦВК оприлюднить остаточні результати. У цьому національному імпульсі ми непередбачувані не те, що для друзів — для вічних ворогів!
А тому.
Хай там хоч сотня медведчуків, хай вони покумлені, попутені, побусурменені, погендльовані та поґешефтмахерені навіть з вельзевулом. Хіба це вперше? «Нам поможе святий Юрій ще й Пречиста Мати».
А вони знають, що МИ ЗНАЄМО.
І що ВМІЄМО-ЗУМІЄМО, що надто добре вишколені на східному ПОЛІ СМЕРТІ, — теж у курсі діла.
І це наш ударний козир.
Зберігамо спокій, дбайливо поливаймо заповітні куточки свого саду-винограду, дивімося «Сватів» у тепловізори і наглядаймо за майданом Незалежності. Щоб, бува, нам його нагло не забудували.
Валерій Ясиновський
