Нетерпляче чекав, коли вже завершиться прес-конференція нашого Президента. Щоб побігти до дзеркала, поплескати себе по щоках, перевірити свій холодильник і гаманець…
В дзеркалі ніби я, в холодильнику і в гаманці те, що й було. Подивився на рахунки за світло і газ – ті самі. Думав: може, надворі спекотне літо, а я про це просто нічого не знаю. Ні, зима.
То звідки це відчуття подвійної дійсності, про щасливо-радісно-розбудовно-реформаторський бік якої я просто нічого не знаю?
Виявляється: все правильно і добре. Вірним шляхом ідемо на чолі з високоморальним, збіднілим за час президентства, зреченим меркантильних інтересів керманичем! Борцем з корупцією, невтомним трударем на ниві розбудови держави, кришталево чесним і відданим українській ідеї державним мужем! А я, дурний, живу і цього всього досі не знав.
Ганьба мені!
Професійно і вишукано зрежисоване шоу, блискучий зразок демагогічного цинізму, акторської майстерності… Досконалість ефектних фраз і тропів. Але Керенський і Троцький все одно були крутіші в цьому.
Чудова робота прес-секретаря Цеголка в доборі, кому надавати слово для запитань (трошки поміркованої критики на тлі «конструктиву»), свідоме затягування лімітованого часу дійства. Трошки гівенця у бік непосидючо-впертого Саакашвілі, але так вміру, неохоче…
Браво!
Тільки чомусь вдруге, в запису, дивитися якось не хочеться. Вже після першого пригадати щось конкретне, знакове, принципове не можу. Навіть між рядками…
З гуркотом впали рештки інтересу до Дмитра Гордона: використати статус журналіста, щоб нажалітися на Тягнибока за спробу зриву якогось там творчого вечора… Так віддано і пієтетно їв очима Порошенка і, виглядало, готовий був підставити спину для підписання тут же царського указу про повішання Тягнибока.
Це ж розбори між Тягнибоком і Гордоном — яке їхало, таке здибало… Але навіть про «нацдружини» Президент нічого конкретного не відповів. Чарівна невідомість щодо справжнього призначення і майбутньої ролі цієї організації залишається.
Милий «експромт»: інтерактивне шоу «День з Президентом».
Здається, щось подібне вже було… З пеньочками і Біблією на величезному порожньому «робочому» столі. Батони, страуси і банківські «камази» сталися вже потім…
Відпрацювали красиво, але квіти в грим-вбиральню посилати не хочеться.
Святослав Яворівський
