А Макрон, той що Емануель, здаватися не збирається. Вкрай важливу двохгодинну промову виголосив. Так, там є все, що тішить наше вухо:
— Україна і Молдова — частина нашої сім’ї, і вони, як і Західні Балкани, приєднаються до ЄС, коли прийде час.
— Росія не повинна перемогти у війні — це умова нашої безпеки. Жодних меж для допомоги Україні не повинно бути.
Але загальна тональність — як у 14 річного юнака пуберантного періоду від басу до фальцету. Дорослим голосом Макрон констатує: наша сьогоднішня Європа смертна. Наші цінності під загрозою. А ми недостатньо захищені від ризиків, які нам загрожують, тому що реагуємо дуже повільно. А дитячим голосочком: бути європейцем — це не просто жити в Європі, це означає захищати ідею, яка ставить особистість понад усе.
При цьому ні Макрон, ні Шольц, ні Байден, ні Зеленський не можуть відповісти на одне недитяче питання: як у час екзистенційної загрози забезпечити оце верховенство особисті над всім іншим? Ну, не хочуть особистості в Європі брати зброю в руки і воювати з ворогом. Просто категорично відмовляються. Бо мають право, є Конституція і тисячі юристів-адвокатів, які за незначну суму зруйнують будь-яку обороноздатність окремої країни і європейської унії.
А ще Макрон на очах вербально дорослішає — цінності-цінностями, «але ми не повинні бути наївними». Поки це лише слова. Без дій і усвідомлення того факту, що ігри в прекраснодушних фей і ельфів закінчилися. Набатом звучить книга британського мислителя й інтелектуала Дуґласа Мюррея “Самознищення Європи”.
Висновок щодо наївного, згубного для Європи гуманізму і романтизму у ставленні до носіїв іншого (часто ворожого) цивілізаційного й культурного коду вкрай невтішний:
«Можливо все буде добре. Можливо, люди, які ще пам’ятають, якою була Швеція, якою була Франція, Британія і решта Європи, просто вимруть. Можливо, тоді всі проблеми, зокрема, й проблема визначення того, в чому проблема, просто зникнуть».
Віктор Лешик
