У такі дні фейсбук нагадує, як тісно я пов’язана з Харковом. І сьогодні кожен буде згадувати епоху Кернеса, в яку ми жили і свідками якої були. Я не хочу згадувати ні Кернеса в помаранчевому шалику, ні Кернеса, який вчить Добкіна не бути зі «скучным лицом», ні кернесівські медіа, ні газони і фонтани з мавпочками в парку Шевченка, і точно хотіла б забути про “з’їзд депутатів південно-східних регіонів України і Криму” в лютому 2014-го.
А написати я хотіла б про символізм історії. Про смерть Кернеса стало відомо в день народження Юрія Шевельова. Того самого Шевельова, пам’ять якого Кернес у буквальному розумінні цього слова хотів розтрощити, залишивши латку свіжої фарби на місці меморіальної дошки авторства В. Бондара на стіні будинку «Саламандра».
Сьогодні я мрію про те, щоб на зміну епосі Кернеса в Харкові прийшла епоха Шевельова. І оскільки я вірю в справедливість історії, у мене є всі причини (і факти) вважати, що зовсім скоро так і буде. І дошка, і спадщина, і пам’ять точно повернуться.
Пам’ятаймо сьогодні, як заповідав нам усім Юрій Володимирович, про наш П’ятий Харків.
Тетяна Терен
