З виду йому не більше тридцяти, а він уже упірвав бога за бороду. Точніше, це йому її, ту бороду, упірвали і на рушникові подали. З чиєїсь панської милостині і за якісь лише йому відомі послуги.
Але він уже знає, як не подавати виду.
Він уже наблатикався усім цим неподаним видом показувати, що оця урядова посада — це його призначення, карма, хрест, що цій країні несосвітенно пофортунило на нього, і той його нинішній статус виконувача обов’язки насельника урядового кабінету — це непорозуміння, що насправді він вродився з пуповиною, вживленою до міністерського крісла.
Йому не більше тридцяти, а в нього на фейсі така печать планетарної значущості, така міна всевідання, наче цей парубій устиг спробувати на смак усі земні насолоди і скорботи.
(Господи, скільки набачився свого часу отаких недоскороспілих зелениць, які викричалися у великі «керівники» прямісінько з вузівських комітетів комсомолу! У модних костюмчиках зі спецрозподільників, але з такими драповими мармизами… І «обязятєльно ж по-русскі», щоб усі звіддалік розуміли, що вони «нє с отдєла сєльской молодьожі». Думав, ця хаплива мастодонтія вже «в тиражі», в поживному мохові. Думав, уросли собі почесними керівними мухоморами у своїх комерційних банках-дерибанках, акціонерних товариствах та інших постсовкових общаках імені малиновопіджачних 90-х, аж ні, ця драпова стяжка на пику — перехідна, успадковується, як проказа).
Йому тридцять, а він урядовець.
Він сам собі закон, і чхати хотів на всі не ним писані.
Він оце сьогодні представляє Уряд України на поважній міжнародній конференції, яка зібрала до Києва шанованих гостей з двох десятків країн. І яка визначила мовою спілкування українську та англійську. Де навіть посланниця Білорусі з поваги до протоколу та України виступала доброю українською.
Але йому до дупи і той протокол, і законодавство про державну службу та державну мову. Він, плюнувши на все це з «большой кремльовской стєни», говорить російською.
Його прізвище Колотілін, і він в.о. голови Держгеокадастру України. Незамінний кадр! Да(у)рованіє України!
«Надьожа» й опора «власті»!
Запам’ятайте його — схоже, цей екземпляр «прагматіческого руководітеля» ще покаже нам «нєбо в алмазах».
Валерій Ясиновський
