Оскільки гетьман Мазепа цікавить нас перш за все, як символ протистояння з Московією, то в день пошанування гетьмана в Чернігові, на Валу, біля пам’ятника Мазепі я цитував… російські вірші.
Ось, скажімо, в 1910 році класик московської літератури Алєксандр Блок писав:
Русь моя, жизнь моя, вместе ль нам маяться?
Царь, да Сибирь, да Ермак, да тюрма!
Эх, не пора ль разлучиться, раскаяться…
Вольному сердцу на что твоя тьма?
Знала ли что или в Бога ты верила?
Что там услышишь из песен твоих?
Чудь начудила, да Меря намерила
Гатей, дорог да столбов верстовых…
За море Черное, за море Белое
В черные ночи и в белые дни
Дико глядится лицо онемелое,
Очи татарские мечут огни.
Тихое, долгое, красное зарево
Каждую ночь над становьем твоим…
То скажіть – хіба це слов’яни? Хіба це не орда, не кочівники – «становье», «очи татарские», чудь та меря? Де тут слов’яни? І що тут схожого з нами, українцями?!
Написано це було всього трохи більше 100 років, а ми знаємо, що за такий час навіть сім’я – рід не міняються, адже внук часто наслідує діда, а внучка – бабу. Тож чому за цей час змінилася би натура московітів, яких ми зараз звемо росіянами?!
А рівно сто років тому той же Блок писав, звертаючись з погордою до європейців:
Мильони – вас. Нас – тьмы и тьмы, и тьмы.
Попробуйте – сразитесь с нами!
Да, скифы – мы!
Да, азиаты – мы
С раскосыми и жадными очами!
До речі, коли я затнувся, читаючи цього вірша з пам’яті, мені зразу ж слухачі підказали — міцно сидить у нас наслєдіє імперської культури.
… Геніальна поезія не бреше – тож і ми мали би знати ще до нападу росіян–московітів, їх незмінну натуру. Проте, коли ми, рухівці і просвітяни, говорили про Росію, як ворога, який нападе – говорили часто прикушуючи самі язика, оскільки нам не хотілося в це вірити – нас називали екстремістами, тими ж мазепинцями…
Тож, шануючи Мазепу, не забуваймо, що майже чверть століття він вірно служив Московії і їх кривавому Петру Першому, а тільки коли Карл ХІІ рушив в Україну – Мазепа мусив чітко заявити свою позицію. Та вже було пізно.
Тож робімо все вчасно!
… Їдучи на прикордонні пости в Сеньківку та Грем’яч, я вирішив пожартувати і сказав, що українським прикордонникам треба готуватися до розвалу Росії і будувати табори для біженців. Я думав, що офіцери – люди військові піднімуть мене на сміх. Але вони всерйоз підтвердили, що вже думають про це…
Знову кажу – робімо все вчасно. Щоб не було з розпадом Росії, як було, за словами Шевченка із поразкою Польщі: «Хвалитесь, що Польща впала? Правда ваша – Польща впала та й вас роздавила!»
Василь Чепурний
