Два генотипи, дві несумісні у цивілізованому житті культури: Іллєнко і Пашинський. Перший гідно визнав себе переможеним на окрузі, подякував виборцям. Учинив як Політик і Чоловік.
Другий, змервивши останки гідності, зчинив цілий рейвах, бо бачте-но йде лише третім. Лемент та хай підняв на все житомирське Полісся, аж цілий підрозділ спецпризначенців на цей ґевулт десантували, з бойового гелікоптера.
«Чего ты, Миша, так орешь. Давно ограбленный еврей?».
Се дотепний Гафт, і його рядки, звісно ж, призначені не Пашинському. Але в цю смердючу історію лягають, як патрон у патронник.
Просто ексдепутат нічтоже сумняся дотепер жив-поживав, булку-масло поживав з непохитним переконанням, що давно взяв цей виборчий наділ з усіма його сірими й безборонними посполитими в довгострокову оренду. Що це його та його вибраного роду пожиттєва рента. А може, й князівство.
І тепер, наполегливо гнаний людьми утришия геть, учепився у «своє», як рябко у маслак, — панічним сталевим хапом. Гарчить, шкіриться, кидається і навіть густо пінить.
… Очевидячки, десь там, у прихапаній виборчій пущі, — сухий дуб, а на ньому кута скриня, а у ній сирливий заєць, а у ньому брехлива качка, а у качці депутатське яйце, а за його позолоченою шкаралущею — тонюсінка голка, на вістрі якої жевріє житухою його персональна НЕДОТОРКАННІСТЬ.
Дістанеться ця голка богині Немезиді — і пекло видастя йому раєм. Така смердюча твань «по ділах його» розверзнеться — од самого виду очі юшкою стечуть…
Валерій Ясиновський
