Почув якось голосистий політичний коментар відомого теледіяча Віталія Портникова на «Еспресо» і аж розсміявся. Он як відсутність фактів іноді окрилює фантазію колег…
Отож, ведучий популярної передачі розповідає, що, мовляв, якось у Москві зустрічає він колишнього секретаря ЦК КПРС Андрія Гіренка. Одного зі стовпів колишнього комуністичного режиму. Той, буцімто, у пориві бурхливої відвертості і каже журналісту-земляку:
— І коли цей Павло Лазаренко міг обікрасти всю Україну？Коли я був першим секретарем Дніпропетровського обкому партії, то він був у мене дуже слухняним, акуратним інструктором обкому… Думав здебільшого про сумлінне виконання партійних завдань. Хто ж його так зіпсував ганебно？
Послухаєш таке, і немає, що у відповідь сказати. Банальне «і сміх, і гріх» з негативу на світ Божий являється. У Москві це все якась несусвітня байка, в Україні — виглядає справжньою дурнею, даруйте за відвертість.
Ось дивіться, що насправді з цими фактами виходить, коли їх перевірити.
Ніколи Андрій Гіренко з Павлом Лазаренком в одному обкомі партії не трудилися. Хоча б тому, що тов. Гіренко і доби не воссідав у кріслі першої держиморди у Дніпровському обкомі КПУ. Думаю, що з Лазаренком, швидше за все, він ніколи навіть не зустрічався. Позаяк, 1970 року Гіренка з поста першого секретаря обкому комсомолу призначили головним рум’янощоким вождем спілчанської молоді України, а в цей час 17-літній Паша Лазаренко тільки ладнався сісти за кермо колгоспного авто у степовому колгоспі Широківського району. І взагалі Павлові Івановичу так і не поталанило скуштувати хліба партійної роботи, вся його кар’єра будувалася виключно на господарській ниві.
У квітні 1987 року, як тоді говорилося, директивними органами мене було затверджено власним кореспондентом газети «Правда України» по Херсонській області і Автономній області Крим. Ось тоді я й вручав величавому Андрію Миколайовичу, першому секретарю Херсонського обкому КПУ, свою вірчу грамоту. А через два місяці його вже кримчаки обрали на найвищий пост українського півострова. Де він також, до речі, не довго затримався.
Це були бурхливі часи словоблудного Михайла Горбачова. Якось він з Раїсою Максимівною прилетів до Сімферополя. Їх радо зустрічав молодий і фактурний, наче з голівудської картинки висвячений тов. Гіренко…
— Міші! — шепнула десь там тоді дружина Генеральному секретареві КПРС на вушко. — Ти обраті вніманіє, какой он сімпатюля, єтот местний божок. А у тебя ведь єсть вакантная должность Секретаря КПСС. Такой би тебе оказался нужним под рукой…
Так Гіренко, до речі, якого в дитинстві звали зовсім не Андрієм, а Адольфом, практично транзитом тут же опинився у Москві. Воля Раїси Максимівни була непохитна…
Віталій Портников, звичайно ж, блискучий аналітик і оратор, просто таки неперевершений журналіст. Але іноді дозволяє собі подібне фрівольне поводження з фактами заради побудови замашного публічного образу. І це, на жаль, псує «всю малину», шкодить справі.
Олександр Горобець
