Суспільство

Рай для інтроверта

Жив у нас на вулиці Толя Небраска. Його так звали, бо він один з нас був у Америці. Був ще на початку дев’яностих. І повернувся.

— І як там у них, Толян? — питали мужики, — правда, шо бомжі скрізь та ще й негрів лінчують?
— Ви, дурбаї, ото грайте в своє доміно тихенько, то за розумних зійдете, — відбивав той.

Толя був глибоким інтровертом. Міг днями стоять на балконі, курить і дивитися на дорогу.
— Привіт, Небраска, — махали йому знизу хлопці, — знов залип?

Толік навіть не повертав голови в їхній бік і якби не дим, який він випускав носом, то виглядав би як манекен.
— Як ти взагалі? — питав Небраску сусід біля парадняка.
— Та такоє… скучив за Америкою.
— Та да, бачу, що чУжий ти тут, Небраска. І чого ти в Америці не лишився?
— Там метушня. А я людей не люблю.
— Та ж ти казав, що мав гарну роботу?
— Мав одну. Не робота, а мрія.

Толік закурював і завмирав, неначе відлітав думками далеко за океан.
— Ну, та розкажи!
— Та шо розказувать? Наша фірма обслуговувала місця загального користування.
— Туалети чи шо?
— Ну, можна й так сказать. Просто там туалети чистіші, ніж у нас у декого в хаті. А шоб були чисті — треба доглядать.
— І що?
— Та шо? Був у мене один такий комплекс у пустелі. Уяви. Чотири години туди їдеш. Просто дорога серед пустелі. Приїхав, поміняв мило, паперу поклав, лампочку, якшо треба, замінив. Сів, перекурив і знову чотири години назад. За вікном лише пустеля. Ото й увесь робочий день. Красота.

— І що?
— Пів року працював, а потім обслуговуванням зайнялася інша фірма. Я потикався, та більше такої роботи не знайшов. Тож і повернувся.
— А де той туалет?
— Та де ж? В Небрасці.
— А, ну власне.

А потім Небраска зник.
Мати казала, що позвали його знов до Америки. А за деякий час поїхала туди і вона.
— Знайшов, мабуть, Толік знову якісь туалети в пустелі. Чи ще якесь місце, де людей нема, — посміхався сусід, — я на карту дивився, Америка величезна. І пустель купа. Рай для інтроверта.

Руслан Горовий

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.