«На колінах перед ворогом… Тим, хто не зрозумів як саме це бачать у Кремлі, раджу прислухатися до Зеленського і Лещенка. Поступки, на які вони готові іти «заради миру», стосуються саме гуманітарної політики — мова, культура, історія. Цього для Росії буде досить, щоб повернути Україну», — пише Володимир В’ятрович.
Справді, хлоп‘ятство Сергія Лещенка як політика помножене на готовність Владіміра Зєлєнского стати на коліна перед ворогом, проявивши нульовий рівень національної свідомості й громадянської незрілості/безвідповідальності обох, збурило вельми показову дискусію, яка свідчить, що більшість в українському суспільстві якраз і є такими ж інфантильними.
Цей інфантилізм такою ж мірою проявляються і серед тих, хто, обурюючись зрадницькими настроями діячів типу Лещенка й Зєлєнского, не усвідомлюють, що на іншому крилі суспільного розкладу ситуація нічим не краща.
Про це свідчить гній, який сочиться назовні із чиряка, стрижнем якого є чинний президент та його оточення, але прихильники й симпатики останнього не хочуть це бачити і обговорювати.
Поза дискусією залишається нічим не краща, а в чомусь і гірша від ободвох Тимошенко, прихильники якої на цей раз принишкли в очікуванні…
В усьому цьому гармидері не знаходиться людей, які вивищилися б над тим, що відбувається за декілька днів до виборів і голосно заявили б: кого не візьми з лідерів перегонів, вони — дно того стану, до якого дійшло у своїй деградації українська суспільство. Нашу свідомість, наш розум на розбудила навіть війна і численні людські жертви.
Немає перспективи для України ні з Зєлєнскім, ні з Порошенком, ні з Тимошенко, ні з Гриценком, ні з Ляшком, ні навіть із найрозумнішим серед усіх нинішніх кандидатів Смешком! Ігор Смешко має рацію: Україна вичерпала свій ліміт на Майдани. Тому стояння на Майдані уже не повториться, бо проти кого виходити на Майдан — проти себе?!
А от громадянська війна стає усе реальнішою. Саме її провокує і до неї підштовхує Україну підступний ворог, який, власне, свою агресію на сході України від самого початку називає громадянською війною.
Як не крути, цьогорічні президентські вибори Україна вже програла, і це, на жаль — доконаний факт.
Тому Бог дає нам ще одне і, напевно, останнє випробування, після якого ми або зникнемо як народ, або нарешті дотямимо, що треба таки згуртовуватися у ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ ФРОНТ СИСТЕМНИХ ЗМІН як єдину можливість розбудови України мирним шляхом.
Володимир Іваненко
