Зеленський – це цирк. Тимошенко – це театр. Порошенко – це вітрина. Наостанок – про театр. Лаконічно. Бо я вже шкодую, що своїми дописами про «рейтингових лідерів» розворушив терарірум бюлетенних павуків. Так-от, про театр.
Львівська Опера, не так давно, виступ богині: «Якби я жила 100 років тому, то пішла б у січові стрільці». Галицькі цьоці пісяють кип’ятком по ногах, а богиня йде за куліси і, не помічаючи мого товариша-очевидця, киває до свого асистента: «Ну как я их?».
А потім їде на Схід і обіцяє тесные отношение с Россией і недоторканність російської мови, своєї рідної. А потім привозить кабальний контракт із Путіним. А потім проходить віртуозний шлях від інвалідного візка до фешенебельності. А потім — новий курс від газової принцеси, яка ще з Лазаренком починала.
«Всяка релігія є справою черні».
Юля – це релігія. Її виборець – це чернь. Ментальна, соціальна, ідейна чернь. Позбавлена високих помислів і широкого світогляду. Для них Тимошенко – це позачасове і позаситуативне явище. Воно не має ні терміну придатності, ні поля аналізу – лише стан афекту. Тимошенко виховала собі не виборця, а адепта. Юлін виборець – адепт.
Це – майже окультне явище.
Це – секта з таким же зашкваром сліпої віри, сліпої відданості, сліпої стигматизації, сліпої належності до таємних знань. Я це бачив на власні очі, коли тьотки мало не мліли при появі богині, а в мужиків виступав піт.
Проти цього немає антидоту.
Навернути юлефанів неможливо. Розкодування юлефана дорівнює втраті сенсу життя. Це занадто тяжкий сплав: харизма + технологічність образу + цілеспрямована брехня + геніальне акторство + бездоганна візуалізація + бійцівські якості + перманентна гра на публіку + апеляція до казки.
Кожна з цих якостей відпрацьовується феноменально, тому коктейль виходить убивчий: граціозний піночетик, гіпердобре зло, високопрофесійна непрофесійність, цинічна «вона» зі слізливими очима.
Юлін виборець – жертва віри.
Віра заперечує аналіз. Не треба думати, коли ти віриш. Ще з часів Турчинова партія БЮТ будувалася за законами релігійної спільноти. Юлін виборець – парафіянин БЮТу навіть тоді, коли вже БЮТу давно нема.
Мотивація голосувати за неї лежить суто в площині емоційного, емпатійного єднання з візуальним образом. Для кожного сегменту черні продається свій образ. Для люмпена вона просто Юлічка. Для дітей – ТигрЮля. Для мужиків – Єдиний Мужик У Спідниці. Для впертих – Тверда І Непохитна. Для батьківщини молодої – Ікона Стилю. Для субсидіантів – Газ У Два Рази. Для соціально незахищених – Державний Муж.
Вона багатовалентна, тому база її електоральної підтримки найширша й житиме стільки, скільки існуватиме люмпен-пролетаріат.
Черні завжди подобалися одержимі.
Богиня одержима тим, до чого прагне. Вона одержима мрією бути єдиною на єдиній вершині. Одержимість зачаровує. Одержимість заразна. З одержимими неможливо дискутувати. А значить, вороги Юлі – це антихристи. Її критиканти – чорти з пекла.
Юлін виборець майже ні в чому не «шарить».
Він просто втомився жити. Він просто хоче віддатися. Його релігія – патерналізм. Його мрія – обрати собі довічного опікуна. Юлін виборець не буде розбиратися в тонкощах лівацького популізму. Йому всеодно, що богиня разом із гаспидом януковичем кроїла Конституцію ПРиБЮТ на двох. Не голосувала за визнання російської агресії в Грузії 2008 року. Здала Крим (стенограма РНБО: «ні один танк не повинен виїхати з казарми»). Хіхікала з путіним. Зривала інтеграцію в НАТО. Віддала Укрнафту групі «Приват».
Зараз — далі «шури-мури» з Коломойським. Не може розродитися позицією стосовно розриву стосунків із РФ. Навіть кіборгів підігнали, щоб образ виглядав переконливішим. Що би ще такого утнути, щоб нарешті взяти булаву і відігратися по повній?!
Юліного виборця не шокують антагонізми та нестиковки. Бо – вона зустріла «Таміфлю» о другій ночі на летовищі і власноруч дала рятівний препарат помираючому виборцеві. Бо – віра твоя спасе її. Бо – правда про Юлю йде в пісок, коли Юлін виборець – це і є пісок. Він занадто простий, аби оцінити, що в свою фракцію Юля зуміла зібрати олігархів сумарно на $ 3 млрд. Третина фракції — януковицькі тушки. Засліпило.
Цей виборець занадто Юлін, аби вести реєстр обіцянок-цацанок останніх 10 років: скасування недоторканності, ліквідація судового мита, заборона фінансування партій юрособами, виборність суддів, виборність губернаторів, кредитні ставки 5-6%, відкриті списки, страхова медицина і все-все-все те, що можна «лапшувати» тих, хто увірував.
Я неодноразово друкував підбірку передвиборчих обіцянок і реальних дій діаметрально навпаки — і щоразу спостерігав за ще більшими вихлюпами сліпої віри. Фактаж — зайва штука в іконостасі політичних сліпців.
До театру Станіславський застосовував єдиний критерій: Не Вірю. А ще він сказав: «Немає більш сліпого від того, хто не хоче бачити».
Остап Дроздов
