Сьогодні, у День Гідності і Свободи, сказати «сумно» — мало. Сказати «болісно» — мало. Сказати «гірко, тяжко…» — всього буде МАЛО!
Вже давненько нічого не публікував, бо зізнаюсь чесно, я просто не встигаю за усім тим ідіотизмом і кретинізмом, в який опустили цілу націю. Кричати, волати хочеться, насправді ПРОСНУТИСЯ ХОЧЕТЬСЯ.
Бо здоровий глузд відмовляється вірити в те, що усе це наяву і що усе це — таки правда.
Революція Гідності продемонструвала усьому світові, що українці — нація унікальна. А зараз ми усьому світові демонструємо як ми бездарно можемо про*рати нашу унікальність. І кому?!! За віщо?!!
Тотальна ТРАГІКОМЕДІЯ.
Одні в конвульсіях від реготів, інші корчаться від болю.
Я зумисне не деталізую, який розвал ми мали зі вчорашніми і яку катастрофу ми отримали з нинішніми! Зайвий раз не хочеться місити ту смердоту.
Що робити? ЩО?
Терпіти, молитись, чекати, загравати, домовлятись… ? Чи, через неймовірну напругу, через сором і наругу, через біль і втрати, через сльози матерів і дітей, відкинувши зневіру, згадати СЕБЕ ВІЛЬНОГО і ВИСОКОДОСТОЙНОГО!!!
Запитую себе. Запитую всіх нас.
Сергій Файфура
