Суха довідка: 38 паралель – це один із найуспішніших кейсів цивілізованого припинення кровопролиття. Демілітаризована зона завширшки 4 км і протяжністю 241 км відділила зону добра від зла, свободу від тиранії, ринок від комунізму, розвиток від стагнації. 4-кілометрова зона – цивілізаційна прірва. Як результат, Південна Корея посідає 8 місце в світі за бізнес-активністю, а в Північній Кореї 10 тисяч людей померло від голоду в 2013 році з випадками канібалізму. Південна – за Україну, Північна – за путіна.
Цей 4-кілометровий буфер урятував Південну Корею від марного проливання крові й дозволив зосередитися на економічному диві. Для Південної Кореї важливо мати 38 паралель як захист від вольєра з півночі. Виявлено 2 десятки тунелів, які рили з півночі на південь. І жодного у протилежному напрямку. На 38 паралелі стоїть Будинок Свободи, звідки можна в бінокль подивитися на північну сторону і порадіти, що Бог милував там жити.
Якщо дуже попсово й вульгарно, то а-ля «корейський сценарій» — це Трамп і його «зупиню війну за 1 день». Вочевидь, це: «по чинній лінії фронту ставимо крапку на утопіях ще щось захопити й на мріях усе повернути – і п’ємо текілу з кубка нічиєї, яку треба підсолодити, чи то пак перекрити гарантіями мирно жити й розвиватися на вцілілих територіях під покровом гарантій повторного ненападу».
Якби завтра кандидат у президенти США запропонував цей схематичний план – він, підозрюю, отримав би тотальну підтримку свого виборця. Якби ж в Україні почалася дискусія навколо цього – вона би, підозрюю, поділила суспільство на кухню, де всі вже давно все зрозуміли, – і на публічний простір, де домінують сороміцькі табу.
Тим часом аналітика війни присутня лише в західних медіях, без яких ми б уже давно перетворилися в державу-вакууматор. Там усе бачиться вельми просто й чітко: повернення територій наразі неможливе, контрнаступ оцінено як провалений, стелею завдань є оборона, окопування й відбиття нових наступів, а метою Заходу, як пише The Washington Post, стає «вивести Україну на більш стійкий шлях» у теперішньому вигляді.
Можна до нестями сичати на всіх і вся, але на Заході все одно переможе прагматична оцінка шансів, саме тому там відкрито думають, як припиняти цей безпросвіток із базовими гарантіями проти римейків.
«Треба прийняти Україну в НАТО ще до кінця війни, незалежно від того, як розвиватиметься фронт». Ця думка, висловлена ще торік екс-генсеком НАТО Расмуссеном (учора був у Києві), має потенцію стати мейнстрімною для наших союзників і базовою для «третього рішення». Стати членом НАТО ще до закінчення війни – це і для кухні, і для публічного простору було би панацеєю, рятунком, спасінням.
Крути-не-крути, єдиним інструментом забезпечення сталого миру в майбутньому є членство в НАТО, і лише воно. Якби цей варіянт був робочим для всіх сторін – він мав би стати головним для державних діячів, якщо вони, звісно, державні.
Остап Дроздов
