Прочитала, що міністр закордонних справ Угорщини Петер Сійярто знову заявив, ніби Україна утискає права нацменшин щодо використання рідних мов. І відгуки щодо цього вже українців: «Та як він сміє», «Та чому це хтось має нам вказувати» і т.д. і т.п.
Сміють.
Не мають жодних прав чи підстав, але сміють.
Бо самі ж ми в тому і винні.
Скоро й поляки чогось подібного захочуть, або німці згадають, як по нашій землі ходили… І будемо ми багатомовною країною-неукраїною. А чому? Бо не цінуємо рідного, свого, бо і поляки, і румуни, і всі решта чують якою мовою здебільшого розмовляють українці…
Моєму здивуванню не було меж, коли на Різдво в карпатському селі квартирантів із Запоріжжя місцеві мешканці обслуговували ламаною російською – «бо ж оні дєньгі платят». Ніби не платили б, якби господарі залишались гідними своєї мови, культури і звичаїв!
Щоб звинувачувати у неповазі когось, треба для початку навчитися поважати себе самим, як націю, як народ, у якого є мова, є бажання і можливості її захистити, є віра в завтрашній день.
От тоді і ми зможемо заявляти свої права.
А так — одне пустословіє…
Тетяна Череп-Пероганич
