Я дивлюсь Погоджувальну раду у парламенті, бачу депутата Шуфрича – він такий доглянутий, такий симпатичний мужчина, він так упевнено та аргументовано розповідає…
Мій мозок у ту мить шукає червону ручку стоп-крану…
22 лютого 2014 року Шуфрич був за крок до суду Лінча.
Його намагалися захистити від роз’ярілого натовпу Саша Абдуллін, нардеп від «Батьківщини», Яценюк та Турчинов.
Ми у той вечір були поблизу парламенту, на Грушевського, і все це трапилося на моїх очах. Я саме тоді, вже наприкінці Майдану, який вистояла від дзвінка до дзвінка, зрозуміла, що то воно є — лють сотень людей, закумульована в одну мить в одній точці і спрямована на того, хто відповідав за підвіз «тітушок» на бійню в Маріїнському.
Я – інтелігентна, в принципі, людина, я теж, разом з усіма, волала «здохни, сука», бо тоді ще не висохла кров на бруківці Інститутської.
Нестор не встиг заскочити в будинок Ради – натовп потягнув його униз по Грушевського, до Майдану.
Якби не Вакарчук, його б роздерли на шматки.
Вакарчук, якому якась розумна голова додумалася подзвонити на мобільний, врізався у натовп своїм джипом, вискочив із автівки, виліз комусь на плечі і почав страшно кричати, зриваючи голос, аби люди зупинилися, аби отямилися і аби не брали на душу гріха….
Нестора відпустили.
В тісному кільці депутатських охоронців його потягли до першого під’їзду Ради…
Зараз думаю — даремно відпустили.
Тепер Шуфрич — народний депутат України, який діє в інтересах ворожої країни, представляє у парламенті 44 таких же колаборантів, як і сам.
Погодьтесь – українці дивні люди.
Вони пускають бульки перед тими, хто пропонує автономію, вибори і амністію територіям, на яких живуть «мамачкі апалченцев», котрі до смерті забили лопатами збитого льотчика Української армії. І в той час – ті самі українські громадяни толерують відвертим ворогам у вищому законодавчому органі своєї країни. Більше того – за шуфричів у ВР на шостому році війни проголосувало два мільйони моїх співгромадян.
Можливо, ми таки заслуговуємо на Росію тут, в Україні? Я, справді, не знаю.
Галя Плачинда
