Знову осінні паради визволителів-переможців Колими над Бухенвальдом. Моє рідне село — не виняток. Особа з запаленням ватного мозку, звісно, може обізвати мене «манкуртом», якби не кілька ньюансів.
Перший: мої діди теж воювали. З тієї війни із семи чоловіків по бабиній лінії (її братів) не повернувся ніхто! Слава полководцям, «баби єшьо наражают!» Мій дід — Григорій Кирилович Халько, який вижив у війні з «квантунцями» волів не згадувати тієї м’ясорубки, хоча його постійно про це просили. Решта чоловіків з нашого роду загинули.
Другий ньюанс: гортаючи «Книгу пам’яті», з жахом і подивом усвідомив, що третина мешканців району, які загинули від Голодомору — мої односельці, так звана «чорна дошка».
Чому більшовики так настирливо намагались знищити нас?!!! Чи не за спротив колективізації та отаманщину, чи не за Крути?!!
Пригадую як покійна баба Горпина (Бізюк Горпина Петрівна) щоразу після збору врожаю просила нас із братом викопати яму — туди вона ховала всього по троху. На всяк випадок. Якщо прийдуть. Звичка…
Бабі Горпині в колгоспі ще замолоду перемололо всі кістки і зуби — такий от він щасливий соціалізм.
Ці дві причини — найвагоміші.
А нещодавно (вже як дослідник) я дізнався про ще одне дикунство. Та МОГИЛА, яку у нас називають солдатською і братською, і яка біля церкви, насправді — не солдатська.
Це тисячолітній курган епохи бронзи (можливо Трипілля). Пам’ятаю як ми малими спускались згори дерев’яними саньми. Усі ці роки наші сільські історики і вчителі продовжують розповідати дітям і односельцям неправду, покладаючи вінки на «братську могилу», святкуючи «визволення».
Єдиний позитив із того – так це те, що курган хоча б не зруйнували, як десятки інших. От про них дітям і треба розповідати.
Віталій Назаренко
