Не Кримом і Донбасом єдиними. Путін набрехав про Буковину у пропагандистській статті про Україну. З традиційним набором імперських штампів про нібито сформовану совком сучасну територію України, прирощену в тому числі українською Буковиною. Звісно, для чого обивателю знати про задушене самою Росією відродження української нації часів Української Народної Республіки?
Хоча навіть духовний попередник Путіна на російському троні Ленін – могильник/реаніматор/модернізатор імперії Романових в одній особі – визнавав, що жертвував саме Україною німцям у Бресті для збереження власної влади у Петрограді. А дочекавшись їхнього програшу у Першій світовій відвоював згодом назад, що зміг урвати, у відродженої Польщі і Румунії, які на той час й собі захапали дещицю українських етнічних земель.
Саме Ленін розтоптав разом із сусідами усі намагання українців жити у власній національній державі у межах етнічних територій. Так як це, власне, передбачав план американського президента Вудро Вільсона на Паризькій мирній конференції. І яким скористалися інші народи, які створили власні держави на уламках середньовічних європейських імперій.
Висуваючи ультиматум Румунії влітку 1940 року з вимогою повернути Бессарабію і Буковину, Сталін посилався на колишню російську приналежність першої, але аж ніяк не на рішення Буковинського народного віча 3 листопада 1918 року. Для чого! Адже останнє засвідчило прагнення буковинських українців жити у власній соборній українській державі, а не російській.
Що б там нині не брехав світові Путін, Москва точно не для України старалася, використовуючи гібридну риторику про нібито возз’єднання українських земель тільки як привід.
Добре, що крім брехні Путіна, є чесні книжки, де про всі ці події можна прочитати правду. Наприклад, «Вернон Кресс. Життя під прикриттям». З цієї книжки можна точно довідатися справжні мотиви Сталіна щодо приєднання Буковини. Були вони аж ніяк не виконанням забаганок міфічного українського лобі у Кремлі, а кроком до здійснення вічної мрії Росії про контроль над Чорноморськими протоками. Вже 28 червня 1940 року заступник наркома внутрішніх справ УРСР М.Горлинський підготував телефонограму всемогутньому наркому внутрішніх справ СРСР Л.Берії про реагування киян на приєднання Північної Буковини.
Легкість, із якою київські обивателі розвінчують пропагандистські кліше про визволення і возз’єднання споконвічних українських земель, варта особливої уваги. Імперські потуги комуністів не були великим секретом для населення. «Нам тепер потрібні Дарданелли, тільки це забезпечить нас з боку Чорного моря», або «потрібно взяти береги Чорного моря й запропонувати Туреччині, що захищати протоки будемо ми. Протоки мають бути нашими», — передають сексоти зміст висловлювань киян про щойно приєднану Буковину.
Радянське імперське зазіхання на всю Буковину тільки прискорило розробку Німеччиною плану «Барбаросса», реалізація якого перетворила українські землі на арену найкривавішого військового конфлікту ХХ століття. З усіма страшними наслідками для мешканців цієї землі, яких один маніяк бачив не інакше, ніж рабами і перегноєм історії, а інший – біологічним ресурсом і гарматним м’ясом для реалізації своїх кривавих соціальних експериментів. Натомість реальні прагнення українців, якими криваві режими – нацистський і радянський – у своїх діях зовсім не керувалися, а тільки використовували, засвідчило проголошення 30 червня 1941 року соборної Української Держави. І зробили це українські патріоти не тільки у Львові, як вважалося досі, але й на оббреханій Путіним Буковині. Це за цю Українську Державу, а не гібридну УРСР, упродовж Другої світової і в післявоєнні роки віддали найдорожче чимало її кращих синів і дочок.
Хоча один позитив у черговій брехні Путіна все-таки є. І за нього я навіть готовий подякувати. Кращого доказу потреби заповнювати інформаційний простір власним контентом не придумаєш. Природа не терпить порожнечі. Не будемо ми розповідати світові власну історичну правду, бажано засвідчену життєвими історіями реальних людей, наприклад, такою, як чернівчанина Петера Деманта, то доведеться ще довго збирати локшину путінської гібридної брехні про власне минуле з власних вух та вух ситих європейських обивателів.
Вибір за нами!
Звісно, якщо Україна справді має для нас якесь значення. І ми не один народ з росіянами, на чому наполягає Путін.
Юрій Чорней
