«Бій відлунав…», — писав колись Володимир Сосюра.
Вибори скінчилися – каже нині хтось мажорно, а хтось із відчаєм, ховаючи до наступного разу реманент – лопати і сапки…
Замовкли лузери-політики, набрали в рот води «зірки» із підтанцьовки їхньої і бек-вокалу, тепер черга за поетами…
***
Зненацька на бігборді взяв і виник
мужчіна неповторний, роковий,
улюбленець жінок – Олєжка Винник.
Хоч вовком на вовчиць бери і вий.
Від баб – до молодиць простакуватих
закохані по вуха й по цицьки.
Кумира ще здаля атакувати
готові, мов голодні пацючки.
З афіші – гіпнотичний, пильний погляд,
щетина, блиск русявих, ніжних кіс.
Олєжка – десь незримо завжди поряд,
очима здобич зваблює навскіс.
Вовчиці дико виють, спраглі ласки,
Олєжкіних обіймів і хітів.
Поплавився давно «орел» Поплавський,
давно не юний, – як би не хотів…
Сапу схопив Мишко підстаркуватий.
Лопату в руцях Винник міцно стис.
Він виник, щоб «орла» підстрахувати.
Бо має ще твердий і юний спис.
Бо нива ще не зорана естрадна.
Сіяч і агроном від Бога він.
Зіркове сім’я вкриє простирадла,
прозорі зорі й тьмущу тьму… вагін!
Сашко Обрій
