Згадалося.
Років десять тому розповідала мені Жінка про свого Чоловіка.
«… Уявляєш, приїхала в гості N. з двома художниками. Казала, що то її коханці. Потім попросила мого чоловіка, аби показав їй звізди на веранді другого поверху.
Я з її художниками на кухні розмовляю, жартуємо, аж ось повертається N. з моїм чоловіком. Він червоний, мов рак. А вуха!!! Ніколи не забуду тих вух, як буряк червоні.
Запитую його:
— Ти що, цілувався з нею?
Він відповідає:
— Так.
— І добре націлювавсі?
— Добре, — усміхається».
— І що? — запитую я у тієї Жінки, — на сему стало? Не сварила Його?
— Нащо сварити? Він був дитиною, а дітей не сварять, якщо вони визнають свою невинність.
Це справді була мудра Жінка.
Тому й мала Справжнього і Талановитого Чоловіка-Дитину.
Євген Баран
