На тлі похмурих новин з Конгресу США про «не дійшло до голосування допомоги Україні» скажу: ще не вмерла надія. Принаймні, до 15 грудня, коли Конгрес піде на канікули. На 66 млрд. розраховувати, звісно, не варто, буде в рази менше, але це краще, ніж нічого. І власне про зброю в пакеті на голосування теж не йдеться, а лише про суми, потрібні для її придбання чи виробництва.
Але голосувати багатостраждальний пакет «на Україну, Ізраїль та кордон з Мексикою» таки будуть, бо саме зараз у розпалі торги між «демами» і «респами». Останні вперлися рогом щодо мексиканського кордону: його треба зміцнювати, вимагають не лише коштів під це діло, але, по суті, перекрити потік нелегальних мігрантів до США.
Ще два дні тому не було й мови про жодну угоду між двома таборами, сьогодні кажуть, що «демократи» пішли на поступки. Тому й з’явилися сподівання, що не все для Києва втрачено.
Тим часом, в столиці Неньки й не лише пора би второпати банальну істину: балачки Байдена про необхідність допомоги нам – лише балачки, розмінна монета в політичній грі. Звичайно, можна списати на старечу забудькуватість, але як пояснити, що вже підписані й схвалені кошти до України так і не дійшли? Вони дуже придалися би просто зараз, поки Конгрес ніяк не проголосує.
Associated Press пише: «Бригадний генерал Пет Райдер, прес-секретар Пентагона, заявив у вівторок, що залишилося близько 1,1 мільярда доларів США для поповнення військових запасів США для зброї та обладнання, які відправляються в Україну. І він сказав, що ще є приблизно 4,8 мільярда доларів США на вилучення».
«То де ж ці гроші?» – могли би запитати у Вашингтоні шановні українські делегати Єрмак, Умєров та посол Маркарова. Але натомість в Україні з подачі ОП та його шефа педалюють іншу тему – вражі респи все блокують, хотять нашої поразки і зробити подарунок путіну. Бо переслідують свої вузькопартійні інтереси, це про мігрантів.
Справді, яким боком нелегали в Америці до війни в Україні? Таким, що загрожують національній безпеці CША, а республіканцям важливіша їхня країна, а не далека заморська. З початку президенства дідуся Байдена, сенильного й любого більшості українців, кордон США з Мексикою незаконно перетнули понад 6 млн. осіб. З них близько 4 млн. мають кримінальне минуле, сиділи в т.ч. за торгівлю людьми й наркотиками. Молоді, дужі чоловіки, не обтяжені мораллю й бажанням працювати. Або ж традиційна електоральна баza «демократів».
Тим часом, президентські вибори-2024 Байден програє епічно. Команда його ляльководів (подружжя Обам, Клінтонів та інша Камала) з Білого дому та й на нари, зрозуміло, не хоче. Тому смагляві амігос, розсіяні по країні, терпляче чекають команди «фас!», щоб у вирішальний момент влаштувати на вулицях чергову «боротьбу за громадянські права». Як ми це вже бачили влітку 2020-го після канонізації убієнного наркомана. Тільки тепер безчинства охоплять не лише мегаполіси, а всю країну – бо на те й 4 мільйони професійних бандитів. Республіканцям дуже залежить на тому, щоб до вже згаданих 4 млн. не продовжувала прибувати підмога.
Тільки ж в улюбленій «Українській», вибачте на слові, «правді» про це не напишуть ні разу. Зате демонізують респів смачно і вкотре. Тим більше, коли відточили мистецтво змішування з брудом на нашій землячці cенаторі Вікторії Спартц. Яка всього два дні тому нагадала з трибуни Конгресу, що: «росія порушила Будапештський меморандум і Статут ООН і вторглася в суверенну країну, тому ми повинні дослідити належну процедуру використання російських активів для оплати зброї для України». Покажіть-но мені, де про це писали правдивезні укр. ЗМІ?
Нарешті, ще одне, чому так тернисто йде до свого голосування згаданий пакет: за вікном кінець фіскального року в США, важкого не в останню чергу завдяки «успіхам» «байденоміки». Дані від бюджетного комітету Конгресу: 1 трильйон доларів зараз витрачається лише на обслуговування зовнішнього боргу США. Це більше, ніж витрачають на національну оборону.
А тепер подумайте, чи додає ця цифра ентузіазму голосувати «за» людям, які не з газет в курсі про корупційні оборудки та патентований цинізм Джозефа. Вже не згадуючи про липкоруку репутацію української влади. Однак, саме тому, що консерватори-респи – це тверезі прагматики, шанси для Києва все ще є.
Людмила Пустельник
