Противний характер – так казали про Бориса Грінченка, 160- літній ювілей якого маємо сьогодні. Ще б не був противним — змушував усіх навколо працювати і сам гарував, як проклятий! Прожив усього 47 років, а зробив більше за два інститути української мови разом узяті! Один його словник чого вартий! Щоправда, він його не сам склав, це колективна праця, але саме Грінченко довів його до видання і вписав сам особисто 6 тисяч слів.
А ще ж художні твори! Вони, хоч і в такому собі наївному народницькому стилі, але для свого часу були потрібні, коли українського слова було жахливо мало.
У Чернігові, в земській друкарні, він видав 47 назв книг загальним накладом бльзько 200 тисяч примірників. Більше за всю обласну спілку радянських письменників, хоча її вічний голова Станіслав Реп’ях був членом комуністичного обкому і міг би добитися видання багатьох книг. Але не добився.
Якже не бути Грінченку з противним характером, якщо він писав своїм сотоварищам:
Ще не вмерла Україна,
Але може вмерти:
Ви самі її, ледачі,
Ведете до смерти!…
З Коцюбинським, Самійленком, Міхновським, Липою та іншими він поклявся боротися за Україну, створивши “Братство тарасівців”. І клятву не зрадив. Попри тяжке своє життя – донька рано померла, а за нею і її син…
А знаєте, як Грінченко визначав межу між Україною і Московщиною, оскільки державного кордону не було? Казав: треба питати у селі що на обід варять. Якщо борщ — то Україна, а якщо щі (хоч онучки полощи) — то Московщина…
У Чернігові є вулиця Бориса Грінченка. Але така собі — «дві хати і третя строїться…». Про Грінченка є і в моїй новій книзі «Титли і коми».
Василь Чепурний
