Політика

Підйомний кран зеленим парасолькам

… І про дуже особисте, яке не дає спокою кілька днів поспіль. Психологи у таких випадках радять виговоритися, бо не виказане може зруйнувати зсередини. Словом, так сталося, що знаковий політ кандидатки на зеленій парасольці застав мене у степу під Харковом якраз тієї миті, коли я вже фактично повірила у можливість квантового стрибка на рівень 4 D.

Та мить (до парасольки) була справді унікальною. Уявіть собі, на цьому полі за усе спекотне літо випало лише два дощі, але його різнотрав’я якимсь дивом нікуди не зникло. Стоїть собі абсолютно притомне, ніби живиться не земними соками, а чистою енергію з того паралельного Космосу, який доступний лише просвітленим душам.

Від цієї думки на мене враз зійшла якась нетутешня благодать. Мене раптом взагалі не стало на рівні тих відчуттів, які до цієї миті бодай опосередковано в’язалися зі мною звичною. Мені, навіть, здалося, що своїм куцим розумом я нарешті дійшла до чогось персонально важливого й отримала за свою запізнілу кмітливість небесний бонус.

Мовляв, ось він, той вищий квантовий рівень, про який давно гуде Інтернет, а я все бовтаюся Хомою Невіруючим між двома світами, бо не поборола в собі до кінця анахронічне земне тяжіння. І ось нарешті і в мене сталося! Ух!!!

… І тут, на лихо, задзвенів телефон. Ні, вже не Той, а котрий в сумці. Господи, ну, чому у Тебе нічого не буває для мене без оцих нескінченних додаткових перевірок? Я ж було … А тут знову…

… Відповіла на дзвінок і вже за усталеною гріховною звичкою гортаю стрічку новин. А там – скрізь Верещук. І літає… літає…

… Ні, Сонце на моєму трансформованому полі не згасло, «оквантоване» різнотрав’я не всохло, небо й далі синіло звично, але в’їдливий осад таки лишився. Мені навіть важко пояснити його природу, бо в тому леті, давно не юної дівиці, від початку було щось неприродне і штучне. Та й простої логіки, до речі, – нуль. І так давно зрозуміло, що наші зелені парасольки без підйомного крану геть не літають і що за виструнченими спинами «корабельних сосен» стирчить мотуззя їхніх ляльководів.

Але навіщо світити це очевидне «хазяйство» над скляним мостом конкурента? Продемонстрована фізика настільки не квантова, що боксерські рукавички автоматично здалися рятівною альтернативою, а моя нетривка тонка реальність знову стала безкрилою.

… Годі, крапка. Поки зелений цирк не поїде, телефон на своє поле не братиму, а то плакало моє 4 D остаточно.

Лариса Салімонович

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.