Я відрізав великий шматок білого хліба, мочив його у відро з водою, а потім вмочав у мішок з цукром, який стояв в сінях, на підлозі… «Руки тобі поодбивать, — казала баба, коли була не в настрої. — Дивись, сахар на камінь змок. Чого ти не потрусиш?»
Баба геть не розуміла, що ця страва має готуватися тільки так — в мішок, куском хліба з розгону… Потрусить — не годилося, то вже було б не то…
Коли баба була в хорошому гуморі, то казала просто: в тебе буде дігабет…
А я бабі не казав нічого.
Не було потреби вступать в безплідну і, по суті, безпредметну дискусію…
З шматком хліба я вилазив на ворота і дивився, як увечері женуть коров з паші… Білий цукор з білим хлібом в ті часи ще не мали ані калорій, ані вреда…
Віталій Чепинога
