Я не вкурюю, які претензії до народу, чуваки? Які нарікання на тупість, бидлячість, легковірство, продажність отого 73-відсоткового виборця, який голосував не так, а «по приколу»? Чуже аж ген під лісом, а своє ж, як не крути, під носом.
Отакий (щонайменше!) відсоток постійних партійно-політичних діячів, що періодично сходили дрібними звіздами на Сцені Майдану Гідності, зображуючи вождів, потім, отримавши свій шмат влади, кус повноважень і, звісно ж, міх державної відповідальності, бундючно вбиралися у першу, напихалися, яко гиндики, другим, а третє кОпали, мов непотріб. І, ретельно запахчуючи на собі ексклюзивним валютним парфюмом випадковий, зате причепінський чадок паленої гуми, брали після денних трудів тяжких попід руку наряджену, як йолка, «бруліками» свою другу-третю-п’яту половину, всідалися в службовий мерс-лексус-майбах і котили кавалькадою, у рясній кумпанії секюрітів, в «Україну».
У ту, що в лапках.
Щоб обсістися розслабушно санованою алією під іншою сценою. Де хвацькі «транзитники» з підворітні вбивчого ОРТ слинитимуть масними «шюткамі», трястимуть геніталіями та блазнюватимуть над Україною (без лапок), українством. І над цією владною алією персонально.
І як добре потім, переглядаючи на плюсах-інтерах це шоу, бачити себе — наситого-напитого-благодушного. Свою либу 54-го розміру. Вгодоване сяйво щасливого «середнього українця». І гигочучи на весь екран, не думати, що цим дзвінким реготом ніжно лоскочеш за вушко ту гідру, яка жалить-кусає-рве найперше свого приручителя…
Часто думаю: якби оті кіношні кварталівські СВАТИ тоді зійшли з екрана у телестудію й організували своє політичне шоу, — скільки б тодішніх демократичних євроінтеграційних патріотичних владців штовхалося за поріженьком, аби туди хоч на задники втрапити!
Стовковиськами б стовбичили, ласо сопли б у дві дзюри! І кожен плювок «валюх-мітяїв» за божу росицю мали б, вдячно з писків ізлизуючи.
То які ж «дочінєнія» до електорату, чуваки?
Валерій Ясиновський
