Історія Левка Лук’яненка відкрита для прочитання у його спогадах, архівних судових справах. Але Віра Курико у книзі «Вулиця причетних. Чернігівська справа Лук’яненка» («Темпора», 2020 р., 216 с.) заінтригувала не пошуком нового, а зафіксувала свідчення людей, які були сусідами, колегами по роботі, близькими та рідними Лук’яненка в соціалістичному Чернігові 1970-1980-их років та дотепер.
Що вражає?
Обласний центр як тоді, так і тепер не прийняв нескореного борця за незалежність за свого. Тут фактично ставляться і зараз до нього як до чужака. Знаменитого. Відомого. Але ЧУЖАКА.
Чому?
В. Курико запрошує подумати над цим…
Спогади чернігівців – вражаюче свідчення тому, в якому ідіотизмі ми жили, вважаючи це буття «виборів без вибору, «під ковпаком КДБ» правильним, стабільним та перспективним. За розмову за столом «не про те» учасників випивону тягають на допити, колектив медзакладу збирається на збори, аби висловити свій гнів працівнику, який відмовився підписувати якусь «правильну» петицію.
Одне слово, не можна було думати інакше, аніж писала «Правда». Л. Лук’яненко зважився повстати проти цього. Система жорстоко відреагувала: запроторила на 25 років у табори, подалі від України. Він не тільки вижив. А й став автором «Акту проголошення незалежності України», лауреатом Шевченківської премії.
… В. Курико записала міркування старожилів у мікрорайоні вулиці Рокоссовського про перейменування їхньої вулиці на честь Героя України. Таке враження, що наступила на чиєсь сокровенне: не чіпайте нас, нам так комфортно у тому радянському часі…
Для обивателів знаменитої «Рокосухи» земляк Л. Лук’яненко і зараз чужак, бо ж переважно він жив за гратами, а не тут. Боровся? Ну, так то його справа. А ми жили, працювали, ростили дітей…Десь така логіка. І що ти з нею зробиш? Це сучасний бетон, у якому застиг і Чернігів, і, схоже, вся Україна…
Авторка проявила себе пречудовою дослідницею, розслідувачем усіляких побутових подробиць минулого життя. Її діалоги із співрозмовниками (перша дружина Левка Григоровича!!!) читаєш як детектив. Аж не віриться, що такий важливий історичний матеріал ось так просто можна знайти у якійсь старій хрущовці, на дачі!
Віра Курико переконує – можна! І якщо ти його не запишеш сьогодні, він може загубитися у вічності разом з померлим свідком… Аж дивує її пошукова енергія, завзятість розслідувача. Як результат – ця книга – безцінне джерело для істориків, громадськості.
Важливим позитивом є те, що книга читається на одному подиху, інтригує, змушує міркувати, аналізувати. Цей дебют молодої авторки з її неповторним стилем «копання» засвідчує, що на Чернігівщині спалахнула у колі пишучої братії нова талановита зірочка. Будемо сподіватися, що вона далі не згасне, а засяє яскравіше і незабаром подарує нам нові тексти.
Сергій Павленко
