Рівно 7 років тому почалася гаряча фаза російсько-української війни: росіяни на чолі з офіцером ФСБ Росії Ігорем Гіркіндом захопили українське місто Слов’янськ. Нагадаю, що навіть Велика Британія, яка найдовше була в стані війни під час другої світової, воювала менше, ніж Україна. Не кажучи про США…
Україна вистояла.
І не завдяки допомоги світу — навпаки: меркелі та олланди хапали за руки в.о. президента Турчинова та президента Порошенка, хоча і не було особливо що в ті руки вкласти — Україна зусиллями російської агентури, під дахом президентів Кучми і Януковича, була фактично роззброєна.
Вистояла Україна завдяки добровольцям, що в тапках та футболках, без броніків і важкої зброї, стали грудьми на захист України, стверджуючи те, давнє, що писав капітан Котляревський:
Любов к Отчизні де героїть —
Там сила вража не устоїть,
Там грудь сильніша од гармат.
І це було те, що не могли врахувати генштаби ні Росії, ні України.
За 7 років було багато помилок — а скільки їх було в союзників у другій світовій війні?! І було немало ганебних поразок — досить нагадати, як весь британський гарнізон здався японцям у Сінгапурі. А це, між іншим, 80 тисяч військових!
Україна ж, нагадаю, попри наші нарікання на Іловайський та Дебальцевський котли, не здавалася у полон. Жоден підрозділ! Звісно, такі «боєвенниє» генерали, як Петро Литвин, втекли ганебно з поля бою, але поодинокі зрадники та боягузи є в кожної нації….
Василь Чепурний
