Хтось мені надіслав сьогодні дурнуватий мемчик з днем совєтської армії! Так, я служив два роки у совєтській армії, яку мій однокурсник Олег Стрекаль справедливо зве Красною.
Але ні день цієї армії, ні день Вермахту я не святкую.
Моя баба Лисаветка ненавиділа совєтську власть. А як було її любити, якщо краснопузі відібрали землю і господарство у її батька Євсентія, тоді заморили голодом її батька і свекра Самійла, тоді забрали на фронт її чоловіка Андрона («даже винтовки не дали» — казала) і поклали десь під Курськом, з другого приходу забрали найстаршого її сина Миколу (слава Богу, повоював з японцями і вернувся додому, але — переконаним антикомуністом).
Мене ж забрали в армію після першого курсу в університеті, за правління Андропова, коли у студентів зняли бронь.
І ви думаєте, що я маю шанувать цей вигаданий і вибреханий варварами-комуністами празнік? Ага, як казала та ж таки баба Лисаветка, празник — Семен-дразник…
Василь Чепурний
