Ще студентом-«жовтодзьобком», здається, на випускному вечорі курсу Наталки Матюх запам’ятався її вірш, який вона читала зі сцени. Власне, не вірш, а тільки рядок-два з нього:
«Окуляри Миколи Дем’яновича,
Окуляри Віктора Тимченка…»
Чомусь мені «щастить» регулярно зустрічати співгромадян, які наче й мають проукраїнську позицію, не марнують нагоди підкреслити, як ненавидять «совок» і «путінізм», але чомусь не переходять чи майже не переходять на українську та ще й намагаються підтримувати «гарні стосунки» з різноманітним «ватним лайном».
На мій глузд, спектакль у Санжарах — найдурніша з провокацій за останнї 30 років. Жодної дискредитації Дням пам’яті подій на Майдані вона не вчинила.
В час, коли вся Галичина (і не тільки) відзначає 125-ту річницю з дня народження Вільгельма фон Габсбурґа, а ми його знаємо як Василя Вишиваного, я взялася читати книжку, що вже два роки чекала свого часу на моїй «читальній» полиці.
Хтось мені надіслав сьогодні дурнуватий мемчик з днем совєтської армії! Так, я служив два роки у совєтській армії, яку мій однокурсник Олег Стрекаль справедливо зве Красною.
