Вибори наближаються. Гидко читати політтехнологів, які гризуться між собою на рівні «сам дурень»… Всі ж добре знають, що нічого не зміниться до тих пір, поки не буде ретельно вивчено що ж Ленін, Сталін і компанія зробили такого в проміжку 15-ти років…
А саме — між 1922р., коли було проголошено СРСР, та 1937р., коли почала діяти конституція 1936р. Тобто кістяк системи, який був причиною розвалу СРСР і який є причиною серйозних проблем всіх пострадянських республік, за винятком країн Балтії.
І оте ігнорування матчастини та спеціальне відведення публічної уваги на клоунаду типу Мальдівів, коси та Жужи, бджіл та Пасічника аж до вельми маленької хатинки в Швейцарії у Кравчука, переконливо свідчить, що ті, від кого залежить прийняття рішень, не мають намірів щось змінювати.
Але якщо бути абсолютно точним, то непорозуміння в нас іде по прірві між двома Українами, між тою, що до 1922р., і якої сто років уже нема, і тою, яка сформувалася в готовому вигляді через 15 років, з 1937р.
Та перша – це традиційне місцеве самоврядування, ми і сьогодні ним милуємося з повісті Гоголя «Ніч перед різдвом» і екранізацій цієї повісті, це і традиційна судова система, в легкій формі ми зустрічаємо її в того ж Гоголя, «Как поссорился Иван Иванович с Иваном Никифоровичем». А у важковаговій формі — на рівні Дікенса у «Братів Карамазових», нашого шляхтича Федора Достоєвського.
Це і класичні українські відносини власності, про це — у всіх українських класиків, починаючи від Оріховського та Вишоватого. Це — українська культура, українська мова, український спосіб життя. Це — іудео-християнська цивілізація. Це — люди, які давали собі раду і ні від кого не залежали.
Та друга Україна – це частина імперії зла. Це — мільйони жертв політичного терору та голодомору. Це люди, позбавлені засобів до виживання, саме існування яких залежало від волі чиновника. Це — колгоспне рабство. Це – зречення від своїх батьків і дідів. Це – суцільна русифікація. Це усвідомлення своєї нікчемності, безпорадності та вторинності.
Сьогодні проблема в тому, що значний відсоток людей просто не розуміє життя поза Другою Україною. Мільйони людей просто викреслили із своєї родової пам’яті спогади про цю Першу Україну, країну, якій півтори тисячі чи більше років.
Ота прірва в 15 років, 1922-1937, виявилася для них нездоланною.
І з тим всім треба якось щось робити.
Володимир Ткачук
СВЯТА ІСТИНА!!!