Вчора ходив на зустріч з фрау, управителькою художньої галереї, яка запросила мене поговорити про виставку моїх робіт. Жінка виявилась дивовижною: їй за 80, але виглядає набагато молодшою. Її світлі думки, розмірковування не просто цікаві, а глибокі. Було надзвичайно цікаво. Говорили, звісно, про Німеччину, про Україну та Європу, а лиш наприкінці розмови зайшлось, власне, про виставку.
Про Україну вона говорила із захопленням і розумінням – розумінням того, що відбувається в нашій країні, що це не просто війна, а пролог до нової світової історії.
— Європа боягузлива і безпорадна, — сказала ця старша жінка, німкеня. — Європа спить. Якби — не дай Боже — цей мерзотник вирішив напасти на Німеччину, то я собі думаю: чи могла б Німеччина, німці, так чинити опір і так поводитися гідно, як бореться Україна? Думаю, ні! На жаль. Вам, напевно, подобається те, що я кажу про вашу країну, але мені самій соромно від себе це чути. Але, повірте, я знаю, що кажу. Це болюча і гірка правда для Німеччини та і Європи загалом.
Вона раптом засміялась і додала:
— Я, мабуть, перша з німців, хто вам таке скаже: ваш пан Мельник, посол, молодець. Звичайно, те, що він говорить, для бундесканцлера та інших високих достойників тут звучить образливо, але з ними інакше не можна говорити. Інакше вони спатимуть і далі. Нехай звикають до нової дипломатії. В якій вирує життя, а не каша розмазана по тарілці.
А потім раптом каже:
— А можна сфотографувати тебе у твоїй футболці..?
Ми домовилися про виставку десь початком осені. Не стільки, власне, виставка, скільки щоб знову зустрітися і поговорити. Гарна жінка. Дуже гарна. Я теж запитав: чи можна її сфотографувати? Але вона фотографуватися відмовилась.
Михайло Юдовський, Німеччина
