Я не люблю писати про персоналії, але останнім часом потік новин сфокусувався навколо Саакашвілі.
До того ж, ця фокусація має усі ознаки маніпуляції, вона – нав’язана. Повнота його «політичної постаті» розкривається навіть не у відповіді, а в простому запитанні: «Він що не знав усе це раніше?»
Якщо, усе що він говорить, для нього відкриття, то він не політик. У що я не вірю.
В Україні не просто корупція, а корупційна система держави.
В основі її лежить вибірковість застосування законів і норм. Ця системна якість виникла не в новітній історії України, а успадкована від радянської доби, коли ідеологічна вибірковість лежала в основі більшовицької диктатури пролетаріату.
Найгірше те, що вибірковість у застосуванні законів та норм деформувала та відобразилась і в просторі моральних настанов та очікувань суспільства (це чи не ключова завада реформаторам).
Нині маємо не ідеологічну, а здирницьку вибірковість.
Вона навіть не підприємницька, бо в її підвалинах лежить дерибан бюджету. Тому в Україні немає капіталізму (його побудова і є завданням реформ). Подолати системну вибірковість можна, на жаль, лише вибірковістю, що зробив Лі Куан Ю в Сінгапурі, і той же Саакашвілі в Грузії.
Але, адміністратором такої вибірковості в країні може бути лише одна особа з відповідними повноваженнями (такої в Україні нема).
Я про це писав, ще коли обговорювались перспективи Саакашвілі як голови Одеської ОДА.
Повторюю запитання: «Він що не знав усе це раніше?»
Валентин Ткач
